Коли погляну я навколо,
Я бачу села, бачу поле,
Вітчизну бачу я свою.
Чи то садок, чи тополина –
Усе це рідна Україна,
Яку я з горем впізнаю.
І, може б, не впізнав, та люди,
Які збігались звідусюди,
Повідали її ім’я.
І чорний люд, і ця руїна…
Невже це ти, моя Вкраїно,
Мій біль і радосте моя?
1943
Автор: Олександр Підсуха; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
До вас, які разом зі мною
Вчитесь перемагать в бою,
Що завтра вирушать до бою
За рідну землю, честь свою,
У кого дім за небозводом,
Де кат сваволить і гуля…
Та байдуже, хто звідки родом, –
До всіх звертаюсь я.
Ніхто не матиме свободи,
Поки фашизм іще живий.
Хто з рабства визволить народи,
Якщо не ми?
Скоріше в бій!
Лише в цьому вбачаю сутнє.
Тому й збираємося в путь,
Щоб їм відкрить ясне майбутнє,
А нам – загублене вернуть.
1942
Автор: Олександр Підсуха; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Кажуть, я давно вже був веселим.
А чого, скажіть, мені радіти?
Чи того, що посмутніли села
І в неволі матері і діти?
Чи того, що я в землі своєї
За димами чорними чорними не бачу?
Думаєте – легко нам без неї?
Думаєте – нищечком не плачу?
Кажуть, що занадто я радію.
А чого я мушу сумувати?
Чуєте: зі сходу вітер віє?
Йдуть полки до рідної до хати.
Йдуть полки. Зі сходу вітер віє.
Ось чого душа моя радіє.
1942
Автор: Олександр Підсуха; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
В чорні дні я рушив з України
І, йдучи, сльозу вронив уперше.
Не сідав і ворон на руїни,
В хмару линув, крила розпростерши.
Вже Дніпро наповнивсь злою кров’ю.
З трьох боків горіла рідна хата.
І тоді, коли й на схід ішов я,
Наступав у віршах я на ката.
Не одного я бійця розважив
Щирим словом, правдою святою.
Коли-небудь він про все розкаже,
Зійдемось як-небудь після бою.
Зійдемось! Колись в ранкову пору
Розповім всю правду при нагоді.
І про те, як, ідучи з ним поруч,
Я себе загледів у народі.
1942
Автор: Олександр Підсуха; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Гроза ударила над плотом,
Розбурхався у небі грім,
А ми не кинули роботу
І не сховалися у дім.
Ми тільки починали жити,
На ноги зводилися ми.
Хотілось всім побачить світу,
Що гримкотів за ворітьми.
Фашисти виждали й напали,
Та нам під ворогом не жить.
Нам грім на голови навали
Не так іще загуркотить.
1941
Автор: Олександр Підсуха; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Вони у битві чесно полягли –
а іншого ні вибору, ні змоги.
Вони загинули. Але перемогли,
бо віддали життя для Перемоги.
Живу їх пам’ять вік шануєм ми,
увічнивши ув обеліск безсмертя.
Та кулями пробитими грудьми
не зупинити ворогів упертих.
Загиблих поховали між беріз,
в їх шепоті і онімілім співі,
ішли у бій – не витирали сліз,
а закипали у священнім гніві.
Перемоглі! І радість між епох:
біля рейхстагу, сильні, благородні,
гриміли радістю величних перемог
в найвищім щасті – щасті всенароднім!
Тож в дні не забуваймо вікові:
здійнявши стяг, хто впав подовж дороги,
нам перемогу здобули живі;
у день осмути – свято Перемоги!
Автор: Анатолій Таран; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
В шахи грають падишахи.
Коні, тури і слони…
Пішаки… Ну, словом, шахи.
Королі – ото вони.
Гра азартна, дика, люта,
бо на рівні йде владик.
Тільки слово «шах» почути –
з шахівниці смертний крик.
Не з дубів різьблені лиця –
люди там стоять живі.
Й не дощана шахівниця –
поле смерті у крові.
Від Євфрату й до Євфрату,
там, де людство світ творив,
брат вбива такого ж брата
задля шахової гри.
Вже упав останній лицар:
коні впали, й пішаки,
й королі – на шахівниці
падишахські двійники.
А гравці у позолоті
чи сховалися за мур,
чи у небі в вертольоті
шлють загін нових фігур.
Автор: Анатолій Таран; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Голодне літо по війні,
Сідає сонце за горбами.
Як пам’ять про недавні дні,
Село чорніє димарями.
Хати згорілі. Криниці
Стримлять у небо журавлями.
Жебрак із посохом в руці
Бреде з порожніми торбами.
Услід йому валують пси.
Удови, сироти, каліки
Відводять очі: що даси
І чим зарадиш чоловіку?
І се-таки, хто мав, давав
Сухар останній, картоплину,
Узваром діда напував,
Ніс огірок чи цибулину.
Старий усе побожно брав
І далі йшов, і десь у полі,
Зітхнувши, стомлено сідав
На сизі трави охололі.
Над ним займалася зоря,
Туман сріблясто колихався.
І чорний кусень сухаря
Медовим пряником здавався.
Автор: Микола Луків; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Прожектор пам’яті в мені
Горить сильніше з кожним роком,
У темнім полі ненароком
Висвічує дитинства дні.
Вони злітають навесні
Над сівачевим добрим оком,
Як рівня жайворам високим,
Що ночували в борозні.
Вогонь залізний серед нив
Ще крилець їм не опалив,
Не спопелив іще солдата,
Який, не зрадивши зерну,
Ліг у чорноземлю сумну,
Що нам судилось досівати.
Автор: Віктор Кочевський; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Красо богинь, улюблена Кіприно,
Амура нене, Грацій і Утіх,
Всещедра мати радостей людських,
Всього живого зародку й причино!
Ідянко, Аматузо, Еріцино,
Рятуй свій Кіпр від турок, знищуй їх.
Хай Марс поникне до грудей твоїх,
Голуб його, цілуй його невпинно.
Не допусти, щоб варвар навісний
Сквернив безжально острів рідний твій,
Жени війну від любої колиски;
Ти вчиниш так: переказ нам повів,
Що землю, і той світ, і смертних, і богів
Очей твоїх святі скоряли блиски.
Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua