Ось так впаду і захолону,
Та в вічність я не відійду.
З німого вирвуся полону
І на землі життя знайду.
З’явлюся квіткою у лузі,
А чи комашнищем в бору.
І якщо будуть в мене друзі,
Я буду жити, не помру.
Я буду жити й ви зі мною
Будуйте злагоди курінь,
І збережемо силу й долю
Для всіх прийдешніх поколінь.
Тож не руйнуйте, не ламайте
Земного килима життя.
Лелійте і оберігайте
Для нас, для них, для майбуття!
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Негадано, не співано, тебе я несподівано
Зустрів в гаю калиновім вечірньої пори.
Отави пахли скошені, намистом рос зарошені,
Про щось таємно-звабливе шептали явори.
Розгублено, несміливо, нікчеми вкрай невмілого,
Набрався я хоробрості і зупинив тебе.
Не знаю, як це сталося, аж небо захиталося:
Було ультрамаринове, а стало голубе.
Пор що, не знаю, мовилось, невміло познайомились,
І це знайомство- випадок в кохання проросло.
Мене ця зустріч радує, бо часто я пригадую
Вечірній гай калиновий і все, що там було.
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Петляє в лузі стрічечка, маяче тихо човником.
Нема вже тої річечки, що звалася Коломаком.
В свій час по ній безжалісні пройшли меліоратори,
Приклали руки пакосні – замулили, загадили.
Спускають в неї нечисті і ставляться по-варварски.
Завдав важкої капості й завод Новоіванівський.
Мілка, мутна, зіпсована, густа, як віск із свічечки,
У кайдани закована тече повільно річечка.
Ми всі сумуєм втратами, що болем окошилися.
Отруєна нітратами, вся рибка подушилася.
А суму превеличеньку ковтнула геологія,
Згубила луг і річеньку, оце так екологія!
Оце така історія, оце таке видовище.
Живем в житті і хворієм «здоровим» середовищем.
Петля повільно стрічечка, вже не струмує дзвоником.
Нема тієї річечки, що звалася Коломаком!
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Звивається стежиночка
До рідного села –
В той край гаряча жилочка,
Де молодість жила.
Мов ниточка без вузликів,
Що в серці я ношу,
Мов найсвятіша музика,
Якою дорожу.
По споришах зарошених
Веде вона в гаї,
Де будять ночі синії
Безсонні солов’ї,
Де верби сумовитії,
Мов сестри обнялись,
Де виглядав-чекав тебе,
Кохана, я колись.
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Не цінується ніщо так у житті, як воля,
Незалежна Україна – вистраждана доля.
Народ вирів: час настане, він порве кайдани
І здобуде собі волю, незалежним стане.
Дух козацький, запорізький жив, до волі линув,
Із колін піднявсь народ мій, вижив, не загинув.
Він ростив, плекав, леліяв червону калину –
Свою долю і надію – символ України.
В згуртуванні – міць народу, у єднанні сила,
Розцвіте, розбагатіє Україна мила.
І під стягом синьо-жовтим та гербом-тризубом
На віки свою Вкраїну збережем, не сгубим.
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
В життя вдивляються віконця вимиті
Того будиночка, що край села.
На світ родився, син весь в батька вилитий,
І мати посмішкою розцвіла.
Коханню вірному в житті нема ціни,
Його не купиш, ні, не продаси.
В оселі гамірно, бо голосок дзвенить –
Світ відкрива новий маленький син.
Малюк з’єднав обох тугішим вузликом,
Міцніє дружбою нова сім’я.
І користується великим успіхом
В цьому будиночку його ім’я.
В життя вдивляються віконця вимиті
Того будиночка, що край села.
Росте, міцніє син, весь в батька вилитий,
Найперші труднощі в житті дола.
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Пусткою дихає батьківська хата,
Схлипує сумом дубовий поріг,
Не зустріча вже ні в будні, ні в свята,
Хто б скуштував тут пахучий пиріг.
Біла світлиця зовсім заніміла,
Покуть з лампадкою заціпенів,
Пісня не злине – відрізані крила,
Ганок розсунувсь, струхлявів, змарнів.
Піч вишкіря, по-звіриному хижо,
Чорну, холодну, мов морок, черінь.
В комині стогоном вітер чикриже,
Хата без жителів – мертвий курінь.
Глянеш на пустку і кров застигає,
Болем пронизує, вже не спасти.
В хаті спустошеній морок гуляє,
Лише на сволоках – Божі хрести.
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Мабуть, не марно мені сни
Наносять в серце рану.
Цвіте калина щовесни,
А я все в’яну й в’яну.
Ламають віти, а вона
З літами красивіє,
А я хмелію без вина –
Від розпачу сивію.
Можливо, так і проживу,
Не заквітчавшись квітом.
Не тільки в снах, а й наяву –
Лишуся пустоцвітом.
А так хотілося тепла,
Гарячого кохання.
Та чомусь доля обійшла
Моїх думок бажання.
Мабуть, не марно мені сни
Наносять в серце рану.
Цвіте калина щовесни,
А я все в’яну й в’яну.
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Дріма земля,
В снігах повита снами,
Міцний мороз
Ножем наскрізь пройма,
Рипить сніжок
Крохмально під ногами –
Різдвяна ніч и чарівна зима.
Дріма земля
В дзвінкій, грайливій млості,
Закутавшись в сніжинковий мороз,
Але не сплять
Господарі і гості –
Різдвяна ніч,
Родивсь Ісус Христос.
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Загубилось кохання
У бабинім літі,
Павутинням легким
У віки відпливло.
А було ж, а було ж,
Ніби з літа відлите –
І жагуче, й палке,
Наче сонця чоло.
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua