Левко Бідний – А ДІТИ Ж ХОТІЛИ ЖИТЬ.

А ДІТИ Ж ХОТІЛИ ЖИТЬ.

Онкохворе дитя і біль , і печаль,
А у невинних очах, лише страх.
І дивились вони у безмежну ту даль,
І сльоза не котилась по їхніх очах.

Вони все розуміли , їм хотілось так жить,
Це постійно у снах завжди снилось.
І всіх біля себе так хотіли любить,
Але зробити це у житті не судилось.

Онкохворе дитя не сміється , не плаче,
Лиш сумними очима дивилось на світ.
Онкохворе дитя не біжить і не скаче,
Хто врятує дитя , йому мало ще літ.

Онкохворе дитя дивилось на вас,
І з нами прощається наче.
Яка черствість й байдужість велика у нас,
І ніхто ж за дитям не заплаче.

Я хочу жити і не хочу помирати,
Я у очах прочитав, цей нам докір всім.
Тільки матінка його , плаче бідна мати,
І тяжкий цей хрест буде на серці у ній.

Онкохворе дитя, який тільки жах,
Їх так багато лежить в Охматдиті.
Україно моя , у тебе ж на очах,
Помирають наші, наші хворі діти.

Чи день , чи годину їм лишилось пожить,
У цьому жорстокому страшному світі.
Чому ліків нема? Як їх далі лічить?!
Ви простіть нас усіх за це, діти!!!
12-14грудня2008р.

Написати комментар. БЕЗ РЕЄСТРАЦІЇ, лише ім'я та імейл (за бажанням)