Єднаймось ми під кровом ночі
одна в нас ціль, одна мета.
Єднає мова солов’їна,
устами нового вірша.
Продовження →

Тримай мою руку щосили,
Й пройдемо ми разом шляхи,
Давай, подаруй мені крила,
Давай… Ти зі мною злети.
Продовження →

Летять роки і дні, і ночі,
Години – ніби одна мить,
Твої прекрасні карі очі,
В мене в душі усе тремтить.
Продовження →

Я хочу, щоб було темно і туманно,
холодно.. І взагалі жовтень.
Мені набридло очікувати дні, коли я безтурботно самотня.
Немає тих сподівань, коли пропала відвага,
Немає тієї надії, коли не існує кохання.
Чи боляче нам, коли інші скривдили душу,
А потім, кидають у нас брудом найвеличніших фраз
Чи боляче опускатися вниз, коли все так гармонійно,
Але весь час не працює для вас. Не про нас.
Чому люди почали любити страждання
І докоряють себе про якісь злі благання?
У чому сенс, коли хороший твій друг,
Прощає тебе, хоча вірить іншим навкруг.
Це життя! І в якийсь момент голову до неба підняєш:
«Господи, я все зрозумів, та навіщо так боляче караєш?… »
А душа каже: Змінись!

Сонце закрила залізна вуаль
зморений хлопчик років семи,
дивиться пильно в невидиму даль –
бачить майбутнього тінні стовпи
Продовження →

Сподівання мої у плаванні,
Віра моя- новий Прометей.
Все у пошуках тихої гавані
Чи у пошуку “своїх” людей.
Загубили весла галерники
І не видно давно берегів.
Посейдона купили суперники,
А Аїд прихистив ворогів.
Човен мій тримається силою,
Що назвали люди “Любов”.
Ту богиню ,що завжди безкрилая,
Залишають без молитов.
Я благала у неба галерникам
Про відпущення всіх гріхів.
Та ніколи не мати смертникам
Хоч хвилинную схильність богів.
Тільки Зорі спускають промені,
Просять Місять за мене знов.
Піднімаю руки я втомлені-
Серед темряви світло знайшов.