Немає серця – vnnplsk

Він голосно кричав і бив посуду,
Ти обирай чи він чи я.
І серце калатало в його грудях,
Нестримано до забуття.

Вона сиділа тихо склавши руки.
Це все нагадувало фільм,невже життя?
І як же йому все це пояснити,
Що не любов була, це просто гра.

Давно нікого серце не любило,
Тай серця вже давно нема.
Його колись любов спалила,
А згарище засипала земля.

Тепер їй інколи бракує казки,
І того людського тепла,
Тому шукає мабуть в інших
Якогось кращого життя.

На мить їй інколи здається,
Що ось вона прийшла любов.
Та тільки серце щось не б’ється,
Не та історія не той герой.

І часу не залікувати рани,
Не прийде вічне забуття,
Тому що хоче пам’ятати
Життя,коли по справжньому жила.

Жила не просто як людина,
В якої дім,робота та сім’я.
Не по сценарію із того фільму,
Коли любов-це є брехня.

Ви скажете немає серця,
Він випив всю її до дна.
А їй би ще одне життя,
Вона б його так само прожила.

Не наступи на місто – Вікторія Томпсон

“Не наступи на місто”

Обережно.
Не наступи
на ламані тріщини на тьмяному асфальті.
Поглянь,
як ті зміями вивертаються судинами для забутих історій.
Тим шматкам слів соромно вийти на перші шпальти.
Про ці забуті легенди ніжно не заговориш.
Продовження

Вірші від священика Анатолія

Анатолій
Анатолій
МАЯК

На скелі в даль маяк горів,
В розбурханій стихії моря
Він кораблеві шлях узрів,
Щоби його позбавить горя:
Спасти команду в тій негоді,
Людей у плаванні складному,
Їм дарувати спокій згодом,
Привівши до оселі, дому…
Буває так в житті духовнім:
Ченця тут маяком зовуть.
Він душі тишею наповнить,
Покаже до спасіння путь.
Продовження

Балада про жорстокого короля – Каріна Плотнікова

Балада про жорстокого короля «Частина перша»

У ті часи ,
Коли тримала землю черепаха
А три слони їй допомогою були
Гірка , безжалісна епоха
Про неї нам легенди донесли
За сто морів
За сто земель
Продовження

Вірші від Валентини Особлюк

ВДОМА

Валентина Особлюк
Валентина Особлюк

Тихий вечір ліг на плечі,
Стомлених полів,
Вітер,тиші не перечить,
Хоч би і волів.
Травень, щедро розстелив –
Килими’ розмаю,
Рай існує на землі,
Я це точно знаю.
Кожен захід сонця й схід,
Це – нова пригода!
Продовження

Вірші Юрія Доліньского. Друга збірка.

Людмила Салтан.

Вона пише всіляку прозу,
І заразом малює картини!
Коли отримує натхнення дозу,
То світлішою стає днина.

Вона використовує його сповна,
Здавалося б в таких різних захопленнях!
Але ж така вона не одна,
Обдарована Богом у протилежних творчостях.
Продовження