Він голосно кричав і бив посуду,
Ти обирай чи він чи я.
І серце калатало в його грудях,
Нестримано до забуття.
Вона сиділа тихо склавши руки.
Це все нагадувало фільм,невже життя?
І як же йому все це пояснити,
Що не любов була, це просто гра.
Давно нікого серце не любило,
Тай серця вже давно нема.
Його колись любов спалила,
А згарище засипала земля.
Тепер їй інколи бракує казки,
І того людського тепла,
Тому шукає мабуть в інших
Якогось кращого життя.
На мить їй інколи здається,
Що ось вона прийшла любов.
Та тільки серце щось не б’ється,
Не та історія не той герой.
І часу не залікувати рани,
Не прийде вічне забуття,
Тому що хоче пам’ятати
Життя,коли по справжньому жила.
Жила не просто як людина,
В якої дім,робота та сім’я.
Не по сценарію із того фільму,
Коли любов-це є брехня.
Ви скажете немає серця,
Він випив всю її до дна.
А їй би ще одне життя,
Вона б його так само прожила.
