Летить літак,
Як білокрилий птах,
У небі голубім.
І люди в нім летять.
І дивляться в ілюмінатор,
Любуються вони життям,
І небом голубим, красотою,
Й сонячним закатом.
Й не знають ще вони,
Що це останній захід Сонця в них.
А сходу Сонця, ніколи вже не буде.
Й не знають, що це останнє,
Що бачили вони,
У цьому світі.
Ще мить…
І вже літак,
Як той підбитий птах,
Як та згасаюча зоря,
Летить у прірву,
І у небуття…
Забираючи з собою мрії і думки,
Й людські життя…
Здригнулась і застогнала
Вся Земля,
Від того жаху і від болю.
Як нитка, як струна,
Обірвалося , у мороці усе.
І недожите ще життя,
І недолюблена любов,
І мрії, і думки…
За мить забрали,
У батьків і матерів,
Синів і дочок.
В дітей батьків і матерів,
Сестер, братів.
А горе і печаль,
Залишили на все життя.
І хто наважився,
І хто дає такі права?
На рідкісній, у всьому Всесвіті
Планеті, у всьому світі,
Де є життя.
Безжалісно, з таким цинізмом,
Забрати у людей життя.
Чи може, поставали ви богами вже?
Чи може, ви давали їм життя?
Щоб їх, безвинних, так судити!
Та ви не знаєте, що може
І для вас, готовий вже,
Перерваний політ…
Від тих, хто вам
Заказував його,
Щоб скрити всі сліди.
Як Каїни оті,
Ви сієте війну,
І розбрат на Землі,
І раните її.
А ті украдені, в людей життя,
Ті миті,
Ви проживати будете і помирати,
Так само, як вони.
Щодня, щомиті,
До тих пір,
Поки у ваших головах,
Наступить мир,
На всій Землі,
У всьому світі.
15.1.2020. М.В.Савосюк. Хотешів.