Уже вишневі зацвіли сади –
І сніг пахучий падає на воду,
Пригріті теплим променем зі сходу,
Бабки прозорі лізуть із води*.
На очерет, на півгнилу колоду
Чіпляються янтарні їх ряди.
Збирай лишень добро те і клади
У свій кашкет, як це ведеться зроду.
Нехай лоскочуть голову – дарма!
Зате на світі кращої нема,
Нема вірнішої, як ця нажива!**
Лише махнула вудлищем рука –
І поплавець, як блискавка, зника:
Не зна вагань краснопір пожадлива.
Автор: Максим Рильский; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua