Присвячується українській мові, Закони осені, Ода щастю, Ностальгія – Таня Полуфанова

Присвячується українській мові

Сидить у клітці віковій
Та пташка. Хочеться на волю їй,
І знає, бідна, що на волі
Лиш море горя й море болю…

Сумує мила і співає
Свою мелодію душі,
На волю хоче, та не знає,
Чому скніє в німій тиші.

Хіба почує ті страждання
Отой, що в клітці зачинив?
Сумна мелодія звучання
Не передасть потрібних слів.

А птаха хоче проспівати
Свою історію правічну,
Про те, як довелось ставати
Їй непотрібною й скаліченою.

Про те, як її уникали,
Як зрадили та занедбали,
І про зневагу, й про знущання,
Й про всі свої поневіряння.

Той скаже, що її немає,
А інший просто уникає,
Оцей ненавидить й ганьбить,
А хтось за неї може вбить.

Та птаха мріє все про волю,
Дверцята відчиня поволі,
Чекає бідна, що хтось, може,
Поспівчуває й допоможе.

Закони осені

Меланхолійна осінь візьме свій мольберт
І золотими барвами заповнить простір,
Залишить після себе на десерт
Заплутані думки й холодну постіль.
Давні обра́зи, зради і тривога —
Все вирина зі спогадів свавільно.
У кожного своя складна дорога,
Хтось раб минулого, а хтось від нього вільний.
У кожного свої є болі й муки:
Когось з середини все точить підлий рак,
Хто зраду пережив, а хто розлуку.
Все ж кожен з нас, по суті, неборак.
А в осені є свій простий закон,
Є істина, яку важливо знати:
Щасливий не той, у кого нема проблем,
Щасливий той, хто має кого обіймати.

Ода щастю

Нехай панує безлад вдома
Й розкидані всі речі,
Нехай моментами утома
Ляга на шию й плечі,
Та щоб живі були й здорові
Усі, хто серцю милі,
Щоб жили в злагоді й любові,
Й не упадали в силі.
Нехай на дворі будуть терни,
Зате на серці квіти
Хай всіх убережуть від скверни,
Й щасливі будуть діти.
Нехай тривога й суєта
Покинуть наші двері,
А війни, розбрат, марнота
Хай в книгах на папері.

Ностальгія

А знаєш, так буває:
Думки у голові кричать,
Серце з грудей вилітає,
Губи німіють і мовчать.
А знаєш, іноді трапляється:
Очі в очі,
у них печаль.
В минулому залишились дівочі
Страждання від кохання, їх не жаль.
Колись були прогулянки нічні,
Розмови про буденне і високе.
Глибокою зимою, в січні,
Коротка сукня і рожеві щоки.
Залишились позаду давні друзі,
Всі розійшлися різними шляхами.
А час летить, немов по злітній смузі,
Із нашими чеснотами й гріхами.

Написати комментар. БЕЗ РЕЄСТРАЦІЇ, лише ім'я та імейл (за бажанням)