Вірші про долю

Есмеральда

~ Голова спілки поетів ~ Залишити коментар

Шаліє вихор полум’я і змори:
Коза, та бубон, та циганський стрій.
П’єр Гренгуар, високий і худий,
Уже забув містерії та хори.

Реве юрба, мов різнобарвний рій:
Пани, старці, войовники, актори.
Так всі річки у повновладне море
Вливаються, як многохвостий змій.

Дівочий стан приваблює і надить
Перед собором, де ряди химер
Зібралися холодну раду радить.

Він на коні, прекрасний Шатопер!
Але вгорі, в стрілчастій амбразурі,
Палають очі горді і похмурі .

Автор: Максим Рильский; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Поріг

~ Голова спілки поетів ~ Залишити коментар

Повертаючись з далекої дороги,
Спотикаюсь ненароком кожен раз
Об його печаль одвічно строгу.
Переживши кожного із нас,
Він ще наших внуків дивуватиме
Думами своїми сучкуватими.

Автор: Микола Станович; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

На Колимі запахло чебрецем…

~ Голова спілки поетів ~ Залишити коментар

На Колимі запахло чебрецем
і руто-м’ятою, і кропивою.
Кохана сестро, дякую! З любов’ю
паду в про тебе спогади лицем.
А й спогади: сліпна коротка мить,
і ти в сльозах — обранена об мужа.
Квадратний отвір вахти, і байдужа
сторожа. І дрібненький син кричить:
“Татусю, до побачення!” А ми
вдивляємося в те, що не екрані
яви чи снива. О мої кохані
розлучні лада, як вас світ гнітить
об вас обпертий. Від рамена — крик,
високий зойк — у дві гінкі долоні,
неначе рури, мов многоколонні
голосники атлантових музик.

Автор: Василь Стус; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.uа

На колимськім морозі калина…

~ Голова спілки поетів ~ Залишити коментар

На колимськім морозі калина
зацвітає рудими слізьми.
Неосяжна осонцена днина,
і собором дзвінким Україна
написалась на мурах тюрми.
Безгоміння, безлюддя довкола,
тільки сонце і простір, і сніг.
І котилося куль-покотьолом
моє серце в ведмежий барліг.
І зголілі модрини кричали,
тонко олень писався в імлі,
і зійшлися кінці і начала
на оцій чужинецькій землі.

Автор: Василь Стус; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.uа

Як добре те, що смерті не боюсь я…

~ Голова спілки поетів ~ Залишити коментар

Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест,
що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верст,
що жив, любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
як в смерті обернуся до життя
своїм стражданням і незлим обличчям.
Як син, тобі доземно уклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі
і в смерті з рідним краєм поріднюсь.

Автор: Василь Стус; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Балада про солдатку

~ Голова спілки поетів ~ Залишити коментар

Жила собі над річкою вдова, –
Звичайна хата і городу латка, –
Була вона в колгоспі ланкова,
По-вуличному звалася Солдатка.
Дітей не мала. Мала ордени.
Не вірила у чорну похоронку.
До смерті ждала мужа із війни,
Але діждала вістки з-за кордону.

Повідомляли: так і так – умер
Заможний фермер, що не мав нащадків,
І що вона єдина відтепер
Володарка усіх його достатків.

Читала жінка й віри не йняла.
Її Іван – як пізно він озвався,
Чому він стільки років не вертався
У рідний край, до отчого села?

Яка його примусила вина
На чужині лишатись до могили?..
І зрозуміла раптом все жона,
І пережить ганьбу не стало сили.

Він зрадив… Клятву воїна зламав.
Йому нема прощення й після смерті.
І, на шматки у розпачі подертий,
Портрет його у грубці запалав.

А через рік померла удова.
Зосталась хата і городу латка,
І на могилі – квіти і трава,
І честь, яку не зрадила Солдатка.

Автор: Микола Луків; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Епітафія поета, написана ним самим…

~ Голова спілки поетів ~ Залишити коментар

Тут опочив Ронсар. З-над Гелікону муз
Привів к рідний край сміливий цей француз.
Він ліру присвятив вождю їх Аполлону.
Та музи не спасли від смертного полону.
Сховала смерть його у гробовій імлі.
У бога – дух співця, а тіло – у землі.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Кардиналові Шарлю Лотарінгському

~ Голова спілки поетів ~ Залишити коментар

Нема вже, монсеньйор, в мені палкого жару,
Не заспіваю більш про ніжність і любов,
Холодна кров моя, та й весь я охолов,
Сумної старості до дна спиваю чару.
Солодких ліри струн, Венериного чару
І еллінських страстей я не відчую знов,
Що в серці юному знайшли були свій схов, –
Так пінисте вино втрачає силу яру.
Я ніби кінь старий, що, чуючи кінець,
Силкується здобуть господарю вінець:
На звук гучний сурми спішить у гущу бою.
Спочатку він бере нечуваний розгін,
А далі відстає, лишається один
І вершника вкрива не лавром, а ганьбою.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Від неї повіва холодною зимою…

~ Голова спілки поетів ~ Залишити коментар

Від неї повіва холодною зимою,
Як сніг вона сама, душа ж закута в лід.
Їй любий я лиш тим, що спів мій знає світ.
Чого ж, безумний, я терзаюсь в неспокою?
Пощо її ім’я з пихою родовою –
Прекрасний мій полон і ніжний рабства гніт?
Кохана, не дожив я ще до сивих літ,
Щоб у душі я вас не замінив другою.
Амур би не таївсь, утішне це дитя;
Не так прекрасні ви, щоб відкидать чуття
І серце зневажать в любовному пориві.
Не можу повернуть літа я молоді.
Тож сивого любіть, прошу вас, і тоді
Любитиму я вас, хоч станете і сиві.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

В любовном морі я. Пливу по волі хвиль…

~ Голова спілки поетів ~ Залишити коментар

В любовном морі я. Пливу по волі хвиль.
Не бачу маяка. Лиш одного бажаю
(Сміливо мовлячи!), щоб даль осяг безкраю
І в гавань човен мій ввійшов у світлий штиль.
Шкода! Хоч берега добувсь не без зусиль,
Та, жертва хвиль, умру, бо вже не помічаю
Вогню її очей. Єлена ж направляє
Мій човен поміж скель до згубних, смертних миль.
Самотній, потону в коловертні кипучім;
Сліпого хлопця я обрав своїм ведучим,
І плачу, і стиджусь я вибору свого.
Я смерті не боюсь, нема до неї страху.
Невже ж судилося після такого краху
Побачить близько порт і поминуть його?

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua