Скоріше в небі згасне сяйво зір,
І в океані стверднуть буйні хвилі,
І спиняться під сонцем скам’янілі,
І заніміє їх незмірний шир;
Скоріш поваляться громаддя гір,
Усе змішається у заметілі,
Ніж стану я рабом красуні білій
Чи вразить мій зеленоока зір.
О карі очі! Як я вас кохаю,
Яким вогнем душі до вас палаю!
А голубим очам я ворог злий.
Чи житиму, чи у могилі буду,
Очей ніколи карих не забуду,
Двох сонць небесних у душі моїй.
Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua