Вірші про жінку

Балада про солдатку

~ Голова спілки поетів ~ Залишити коментар

Жила собі над річкою вдова, –
Звичайна хата і городу латка, –
Була вона в колгоспі ланкова,
По-вуличному звалася Солдатка.
Дітей не мала. Мала ордени.
Не вірила у чорну похоронку.
До смерті ждала мужа із війни,
Але діждала вістки з-за кордону.

Повідомляли: так і так – умер
Заможний фермер, що не мав нащадків,
І що вона єдина відтепер
Володарка усіх його достатків.

Читала жінка й віри не йняла.
Її Іван – як пізно він озвався,
Чому він стільки років не вертався
У рідний край, до отчого села?

Яка його примусила вина
На чужині лишатись до могили?..
І зрозуміла раптом все жона,
І пережить ганьбу не стало сили.

Він зрадив… Клятву воїна зламав.
Йому нема прощення й після смерті.
І, на шматки у розпачі подертий,
Портрет його у грубці запалав.

А через рік померла удова.
Зосталась хата і городу латка,
І на могилі – квіти і трава,
І честь, яку не зрадила Солдатка.

Автор: Микола Луків; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Повоєнне

~ Голова спілки поетів ~ Залишити коментар

Стояла жінка на порозі…

Стояла жінка на порозі.
Ішов солдат. Вже проминув.
Та… озирнувся у тривозі
І до хатини завернув.

Вже чим було – почастувала.
Що мала – щедро віддала.
Нічого в нього не питала.
Нічого з нього не взяла.

Хлівець полагодив, повітку,
Ще й лати нові приладнав.
В задумі на вазонну квітку
Він, закуривши, поглядав…

Як проводжала від порога –
Мов скам’яніла край села.
А він – пішов.
Ще довго, довго
Подушка теплою була.

Автор: Петро Швець; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Щоб слава по тобі пройшла в усій країні…

~ Голова спілки поетів ~ Залишити коментар

Щоб слава по тобі пройшла в усій країні,
Знімалась до небес хвала в потомні дні,
Перед лицем богів лише тобі одній
Я присвячу ручай, що в’ється по долині.
Хай не жене пастух отари рунопінні
На берег ручая; хай в ранки весняні
Барвисто зацвітуть троянди запашні.
Єлени іменем зову ручай віднині.
Як спраглий мандрівець там сяде відпочить
На килим буйних трав, під тінню верховіть,
Він заспіва пісень, присвячених Єлені, –
Любов’ю в ті часи вони були натхненні;
Нап’ється з ручая і пригадає вмить
Огонь, який палав у ніжнім серці в мене.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Ви тріумфуєте, що в вашім я полоні?..

~ Голова спілки поетів ~ Залишити коментар

Ви тріумфуєте, що в вашім я полоні?
Дарую вам цей плющ, який горнувсь до стін,
До муру припадав, звивався круг ялин
І сливи обнімав, у їх заплівшись кроні.
Належило б йому у вашій буть короні;
Я перейнять ладен його звабливий чин –
Звивитися круг вас під шалу буйний плин,
В’язати вас вузлом, о чарівна колоно!
Чи прийде час, коли в один з погожих днів,
Як ранок засія у сонячній киреї
І в небі загримить невтишний хор птахів,
Я зможу бачить лик коханої своєї:
Повідать гіркість мук, припасти до губів
І ваші обійнять троянди і лілеї?

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Чисто прибрано, дім – світлиця…

~ Голова спілки поетів ~ Залишити коментар

Чисто прибрано, дім – світлиця:
Спокій, затишок тут.
Цю споконвіків традицію
Берегині бережуть.

І не може буть інакшого,
Хто б там що не говорив.
Берегині роду нашого –
Благородності порив.

І робити по-інакшому –
Це не в їхніх почуттях.
Берегині роду нашого
Бережуть в житті життя.

Берегти їх нам, леліяти,
Дорожити над усе.
Добре, щедре, світле сіяти –
Доброта добро несе.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Не розхлюпуй свою честь…

~ Голова спілки поетів ~ Залишити коментар

Не розхлюпуй свою честь
В молодецькі роки.
Незалежно – тут чи десь, –
Стримуй хибні кроки.
Не розтринькуй почуттів –
Це твоя криниця.
Тих богато, хто б хотів
В ній «води напиться».
Наливайся, ніби плід,
Життєдайним соком.
Кому слід, кому не слід –
Не підморгуй оком.
Бережи своє тепло
І принадну силу.
Залицяльникам на зло
Відкоша дай сміло.
Не розпліскуй те, що є, –
Найсвятіше в світі –
Чисте серденько своє
У веснянім цвіті.
Бережи, не заплямуй
Честь свою і совість.
Гідно, впевнено прямуй –
Май дівочу гордість.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

До тебе в серці десь на самім дні…

~ Голова спілки поетів ~ Залишити коментар

До тебе в серці десь на самім дні
Тепла краплина – іскра серед ночі.
Вже не приходиш, як тоді, вві сні.
Хоча б вві сні побачитись так хочу!

А пам’ятаю, як було колись
Тобою серце сповнене по вінця.
В любові один одному клялись,
Та клятва та не варта і червінця.

Спадає втома на моє чоло,
Літа вже скроні білим снігом вкрили.
Для тебе я беріг своє тепло,
Для іншої його вже не лишилось.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Підем в степ, де скошені покоси…

~ Голова спілки поетів ~ Залишити коментар

Підем в степ, де скошені покоси,
Де повітря чебрецем бринить,
Де дзвенить спокоєм світла просинь,
Де полярна зірочка горить.

Підем в степ, де нам мигають зорі,
Де вітри купаються в хлібах,
Де полин не зі своєї волі
Медовими травами пропах.

Підем в степ, де цвіт в алмазних росах,
Де довкіл безмежна далина,
Де, мов хміль, твої пшеничні коси,
Душу й серце п’янить без вина.

А якщо так трапиться, що доля
Змусить роз’єднати нас на мить –
Озовись – як жайвір серед поля,
Прилечу – хай серце не болить!

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Негадано, не співано…

~ Голова спілки поетів ~ Залишити коментар

Негадано, не співано, тебе я несподівано
Зустрів в гаю калиновім вечірньої пори.
Отави пахли скошені, намистом рос зарошені,
Про щось таємно-звабливе шептали явори.

Розгублено, несміливо, нікчеми вкрай невмілого,
Набрався я хоробрості і зупинив тебе.
Не знаю, як це сталося, аж небо захиталося:
Було ультрамаринове, а стало голубе.

Пор що, не знаю, мовилось, невміло познайомились,
І це знайомство- випадок в кохання проросло.
Мене ця зустріч радує, бо часто я пригадую
Вечірній гай калиновий і все, що там було.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Чужбина

~ Голова спілки поетів ~ Залишити коментар

В долинах родины моей
Ласкал я грустное желанье.
Там протекло так много дней,
Там сердце билось ожиданьем.
Родных дубрав прохладный шум
И ночи неба голубого –
Не усыпили смелых дум,
Стремлений сердца молодого.
Пришла пора – ударил час,
Душа наполнилась тревогой…
«Рысцой поплелся мой пегас» –
Давно желанною дорогой, –
И вновь я здесь. И жизнь моя
Скромна, покойна, как и прежде;
Мечтам, как прежде, предан я,
Как прежде, верю я надежде.
Душа несмелая порой
Полна бывает грустью странной,
А иногда и край чужой
Бывает мил, как сон желанный.
Но в этом городе чужом
Мой лучший призрак отуманен;
И здесь, как и в краю родном,
Никем не понят и всем странен…
Кому ж, кому ж понять меня?
Где встречу душу я родную?
Хоть крылья дайте, хоть коня, –
Найду я радость золотую!
Есть сад роскошный за рекой,
Он полон негою прохладной…
Там пахнет свежею весной,
Там веет жизнью неразгадной.
Там иногда в тени дерев
Головка русая мечтает…
О, всех уверить я готов, –
Ее никто не понимает!
В ее глазах, в ее чертах
Заметен след души глубокой,
Всем непонятной, всем чужой
И, как сиротка, одинокой…
Туда, туда, в тот сад немой,
Приют роскошный, разноцветный,
К тебе, прекрасный гений мой,
К тебе, о друг мой безответный!

1849
Нежин

Автор: Леонід Глібов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua