Линуть рядки на папір
Линуть рядки на папір,
І пахне смачний зефір,
Тане лілова свічка,
Немов невічна життєва доріжка.
І знову тікаю від себе,
Між хмарами літаю від тебе,
Шукаю дари мого серця,
Як чари нашого безсмертя,
Де тебе шукати?
Де тебе гукати?
І знову…
Линуть рядки на папір,
І пахне смачний зефір,
Тане лілова свічка,
Немов невічна життєва доріжка.
І ось ми тут
Я у піжамі, а ти на балконі,
Уламки вази вже на підлозі.
Скандали, крики, розбитий посуд,
Початок фільму – ні, я не проти.
До чого тут це?
Невже ти мокрий?
Футболка волога, штани у дірках.
Ти скотився у моїх очах?
Вода кипить, повітря сохне.
Запах весни тут і надворі.
Я ще й досі стою у піжамі.
Мені не холодно, а тобі добре.
Скадали, крики, розбитий посуд,
Фінал у фільмі – так, я не проти.
І ось ми там.
Вітрина магічної пекарні
У провулку світить
вітрина магічної пекарні
А там дитина примітить
Тишину вічної безкарні
Сама билина засвітить
Одну пелену друкарні
Луна втратить завісу
Стежина тишу стратить.
Місце
Тут місце загублених фанфіків
І старий проклятий дім
На полі самотня берізка
І лежить незабутня валізка
Там їде фургон з блаженством
Стоїть десь вагон з шаленством
І сяє купон з чарами
Роса пишається хмарами
Дівчинка обнімає монстра,
який живе далеко під ліжком
А чоловік вкривається шарфом
І світ загубляється кайфом.
Я ще й досі думаю про тебе
Я пам’ятаю ті вечори,
Де ми з тобою гуляли і сміялись,
Де зустрічали сонце і кохались,
Всі спогади про нас з тобою.
Про літо, осінь, зиму й весну,
Про клятви вірності і любові,
Я пам’ятаю, як ти клявся,
Як обіцяв кохання до нестями.
А я люблю твою усмішку,
Твої прекрасні сині очі,
І руки сильні,
сильні наче гори.
А знаєш, я ще й досі думаю про тебе,
Про твою чисту і наївну душу,
Про те, як щиро я тебе кохаю.
Грішність свята
Я можу так вічність блукати ,
І співати про грішність святу,
Я можу величність шукати,
І мовчати про реальність гірку.
Я можу так вічність кричати,
І благати про святість грішну,
Я можу античність співати,
І малювати банальність стрімку.
Навіщо шипочеш вночі?
Твій погляд сниться мені,
Хоч якби старалась забути
Навіщо шипочеш вночі,
Про любов, яку не можеш забути?
Чому не відпустиш мене?
Я ж людина із крові і плоті,
а не штучна іграшка
без серця і почуттів.
Можливо, ти граєш зі мною,
Як відомий скрипаль на позолоченій скрипці,
Або ж виконуєш пісню,
Як невправний соліст на високій октаві.
Знову і знову
Я плачу ввісні
Хоч якби старалась заснути.
Навіщо шипочеш вночі,
Про любов, яку не зможеш забути?