Моя темнота
Буває так, коли немає слів
Але щось так і хоче вирватись з грудей
Можливо, то просто безглуздий гнів
Який постійно гуляє між людей
Буває так, що хочеться кричати
Але тут вже й слів не можу підібрати
Тому почну я у весь голос ридати
Щоб більше себе в цьому житті не картати
Але буває і так, коли пустота
Ні щастя, ні болю
Лиш темнота
Вона обіймає мене тихо за плечі
і тихо шепоче:
“Я буду приходить до тебе щоночі”
Спогад
Я пам‘ятаю його ніжний дотик
Я пам‘ятаю його руки в себе на тілі
Ти вивчав моє тіло наче історик
А я про це згадую щонеділі
Я пам‘ятаю твій погляд
Такий проникливий та глибокий
На жаль, тепер це все лише спогад
І лиш в пам‘яті твій голос хрипкий
До моря
А я б поїхала до моря
Взяла би плед, каву і тебе з собою
А я б поїхала до моря
Щоб нарешті відчути себе живою
Вітер обіймав би мої плечі
Хвилі цілували б мої руки
І ми з тобою люди найближчі
І ми з тобою ще ті диваки