Все ніяк не можу.
Я хочу цьому світу сказати щось важливе,
Та все ніяк не можу це зробити!
І те моє відверте і сміливе,
Чомусь безсиле потрібну думку відкрити.
І так мене й не чують люди,
Бо мабуть говорю я за тихо!
Вже здавалося перелопатив усюди,
Але, одне і теж знаходить мене лихо.
Юрій Долінський.
* * *
Поживи теперішнім хоч трохи,
Тим що в тебе зараз є!
Не зазерай у епохи,
Поміть сьогоднішнє своє.
Не прагни у минуле,
Й не линь у майбутнє!
Бо усе дарма.
Подивись на нинішнє набуле,
Оціни незабутнє,
І безцінне зокрема.
Юрій Долінський.
* * *
Нестримно минає твоє життя,
І що тобі до епохи!
Все одно до закінчення земного буття,
Залишиться два вздохи.
Пройде воно в негараздах, метушні,
І до тебе їй діла не буде!
Тільки вдячний промінь на весні,
У твою оселю прибуде.
Можливо єдина людина на землі,
Приділить тобі свою турботу!
І ти безвістю полиниш у млі
Полишив назавжди не одну прикру суботу.
Юрій Долінський.
* * *
Зазернути б у епохи,
Що ж там відбувалося колись?
І пожити б ними трохи,
Та знайти зв’язок якийсь.
Із минулого в майбутнє,
Переміститись не спіша!
Щось побачити там путнє,
щоб посміхнулася душа.
Юрій Долінський.
Це є так.
Життя і в дійсності біль,
І воно лише руйнує!
Нічого не значить виставити ціль,
Бо постійно все блокує.
Та й робить тільки навпаки,
І ламає, ламає, ламає!
За ці пройдені віки,
Всесвіт так нічого й не міняє.
Юрій Долінський.
* * *
Світ скотився до примари.
Безкрає небо вкрите дощем,
І рясні падають хмари!
За таким же плачем,
Світ скотився до примари.
І продовжує далі котитись,
Людство штовхаючи у прірву
Чи зуміє він зупинитись?
З більшою частиною на краю.
Юрій Долінський.
* * *
Серце б’ються у мені,
І лунає його стук!
Відмовляє творити речі сумні,
І заходити до мук.
Душа схована в мені,
Що вона чудна говорить?
Ти не буть поганим, ні!
Нехай гріх тебе не тривожить.
Юрій Долінський.
Майбутнє, я зрозумів твій наказ.
Летять роки…
Біжать віки…
Неквапливо крокують тисячоліття.
І десь між ними:
Я, ти, він- ми,
Хто ми? Мить суцвіття!
Мудрість віків!
Місток між минулим і майбутнім?
Замолення предково-своїх гріхів,
Перед остаточним і незабунім.
Галина Хитенко. і Юрій Долінський.
Дивовижна жінка.
Я її бачу мильком, і так короткочасно,
Вона проїжджає біля мене щодня!
Й часом буває це дуже вчасно,
Але при зустрічі буваю не зібраним я.
Їздить за горизонт, вона далекобійник…
Та й на пошту привозить товар!
У її очах яскраво палає вогник,
Від того що може бачити світло від фар.
Вона водить досить професійно,
Не кожний ще чоловік здатний на це!
І я пишаюся й радію за неї вільно,
Найщиріші їй почуття зароджує моє серце.
Не всі жінки можуть на таке піти,
Мало яка бути далекобійником забажає!
Але вона зуміла хоробрість в собі знайти,
І кожний день вдячно свою місію приймає.
Таких жінок надзвичайно мало,
І ось я знаю одну із них!
Від цієї думки душу щастя сковало,
Й пройняла гордість від розумінь цих.
Юрій Долінський.
Ми частина природи.
Так, я не спорю світ є не простим,
Але, яка ж природа чарівна у ньому!
І бути я повинний тільки таким,
Щоб відповідати її статусу простому.
Навіть не більше і не менше теж,
Лише бути гідним краси цієї!
Щоб у ній купатися постійно без меж,
Наповняючись щастям від радості своєї.
Бо краса одне із найціннішого що є,
А особливо якщо це краса природи!
Вона в дитинстві лікувала серце моє,
І душі вручила найкоштовні нагороди.
Ще цінніше за о цю красу,
Це любов природи невичерпна до нас!
І я велике прохання людству несу,
Не дозвольте щоб її життя обірвався час.
Юрій Долінський.
Вантажник.
Він несе, він везе,
Його розриваючи в усі кутки кличуть!
В кожний відділ доставить і перевезе,
Але, за це його не звеличуть.
Він залишиться прозорим для всіх,
Як та людина не видимка!
Це є і кара його і гріх,
І зароблена маленька копійчинка.
Про нього без потреби не згадають люди,
І не прочитають зворушливого вірша!
Його ніби і нема, але є він усюди,
Той у кого тихо плаче душа.
Юрій Долінський.
Ода Василю Стусу і йому подібним.
Є мужні люди, рядка і речення творці,
Вони всі перешкоди жваво долають!
Їх сила в слові, та в писемній руці,
Цим ж зло і негаразди нерідко перемагають.
Варто сказати, що понад усе,
Щоб не було вони ідуть вперед!
Їх справедливість шляхом своїм несе,
Правда, життя не схоже взагалі на мед.
Юрій Долінський.