Володимир Ярославський – «Мрії»

Хай чують вуха ніжний сміх,
А погляд – погляду шепоче:
Я твій по-між віків й навік!
Хіба що серце не захоче..

Чому так серце все стучить
Коли я бачу погляд твій,
Чому душа моя тремтить
У пошуку великих мрій?!

Хай линуть мрії в небеса,
А сонце – місяцю шепоче:
Коли ж настане та весна,
Коли ж їй стане гоже?!

Полинуть мрії серед сна,
І все почне збуватись,
Немов – весняна казка золота,
Де можна ще раз – закохатись!
“Світ створений,на принципах природи”
Магнітна буря, дощ паде.
Проснувся, тихий вітерець.
А хмара сунеться, і дощ іде.
Сміється змоклий горобець.

У дворі сумно, як ніколи.
Всі поховались, хто-куди.
А він сидить, не розуміє:
Що добре – якщо будинок є.

Справжнє тепло,
Велика – і радісна родина.
Десь заглядає, дівчинка в вікно.
І розуміє все, хоть іще дитина.

Почався дощ, я б сказав із лиха.
А вітер – зовсім подурів.
Ламав гілки, кволі дерева,
А горобець, все рятувавсь як вмів.

Такої, важкої боротьби –
Не побажаю я нікому!
Такої, бестижої біди –
Не побажав би й ворогу!

Світ створений, на принципах природи.
І хай там як – не кожен зрозуміє то.
Для когось дім – тепло,
Для когось – вулиці й пригоди.

Написати комментар. БЕЗ РЕЄСТРАЦІЇ, лише ім'я та імейл (за бажанням)