Закрию очі – сумно на душі.
Повіяв вітер, спогадом весняним.
А я сиджу, так холодно мені.
Побачене – лишилось не сказанним.
Минали дні, немов літають хмари,
За ними, спогад доганяв.
Я вже довірився колись словами,
Словами – я сорому зазнав!
Я не боюсь ні правди, ні брехні,
Мені однаково вже стало!
Довірився я серцю, не душі.
Душа, у захваті літала..
Душа не відчуває так – як серце,
Вона не плаче від образ!
Душа болить тоді, коли їй боляче,
Коли вона, довірилась не раз..
Можливо так, можливо ні,
А я боровся з почуттям.
Мені так, боляче було, тоді..
Побачене – лишилось не сказанним.