ЖИТТЯ ІДЕ ДО НАС З ВЕСНОЮ

Іде весна , а з нею і життя,
І все в нас знову оживає.
У час великого буття,
Весною й серце завмирає.

Радію й люблю я цю весну,
Й наш сад , що поряд розквітає.
І пташку тую щебетну,
Що весело співає.

І бджіл , невтомних трудівниць,
Що цвіт в саду, завзято опиляють.
І моїх маленьких робітниць,
Що осіннє листя загрібають.

Усе шумить , довкола оживає,
Все тягнеться до сонця і води.
Трава кругом зелена підростає,
Ой , як же гарно цвітуть у нас сади.

І час швиденько в нас спливає,
В любові й праці до рідної землі.
В саду моїм там соловей співає,
І він співає так лише навесні.
12 лютого2009р.

МИ ВІРИМО У МАЙБУТНЄ

Скоро зміни в нас пройдуть,
І день цей скоро вже настане,
Нехай скоріше зміни йдуть,
Бо мрія наша уже тане.

Як сніг, що тане навесні,
Але ми вірим у майбутнє.
Воно настане , прийдуть дні,
Ті дні про наше незабутнє.

Як ми жили і все було,
Робота і зарплата.
Як ми ходили у кіно,
І пісня в нас була крилата.

Тоді щасливо ми жили,
Але ми віримо , що буде краще.
Дай Бог, щоб повірить всі змогли,
В своє щасливе те, найкраще.

Чому ж розбрат такий в горі?
Всі поливають брудом владу.
Але ж ця влада ви і є,
То ви і є, така в нас влада.

І що ви зробите для нас,
Покращення, якого б ми хотіли.
Ми дуже просим , просим вас,
Щоб у верхах там не дуріли.

Об’єднатись вам треба вже давно,
Бо криза давить нас за горло.
Тож ви згуртуйтесь й за одно,
Все вирішіть насправді.

Щоб стали ви командою в нас,
За свій народ , що вимирає.
Тож зупиніться, просим вас,
Бо мрія наша помирає.

Але я вірю , що не вмре,
Та віра й сила у народу.
Переживем цю кризу і ніколи не помре
В Україні демократія й свобода!
6 лютого 2009р.

МОЯ ТИ ВНУЧКА ЗОЛОТЕНЬКА

(Присвячую внучці Марії)

Моя ти внучка золотенька,
Живи й радій моя рідненька.
Люби і слухай своїх батьків,
Не менш , як сто років.

Ти приїзджай до нас частіше,
Ведеш себе уже скромніше.
Абетку учиш ти зі мною,
Ми всі пишаємось тобою.

Слова і букви вже знаєш в ній,
Тож з нами й ти уже радій.
І рік пройде , а може два,
Ти в школу підеш вже сама.

Багато взнаєш ти у ній,
Ти в школі з друзями радій.
Отак про все ти будеш знать,
Писать , читать й вишивать.

Варить смачний усім обід,
Тобою пишатись буде дід.
Тож будь весела , не сумна,
Марійка наша чарівна.

Радій , живи , моя рідненька,
Моя ти внучка золотенька.
Не забувай і про бабусь своїх,
Бабусь рідненьких дорогих.
5 лютого2009р.

ЛИШЕ ГУРТОМ ЗДОЛАЄМО КРИЗУ.

Знову місяць ліг за хмару,
Зірки з ним пішли усі.
Не чекають Божу Кару,
Бо молились на весні.

Щоб земля була волога,
На майбутній урожай.
І щаслива в нас дорога,
Йшла у наш з тобою край.

Об’єднатись б нам у дусі,
Стать на думку би оту.
І гуртом ми зможем, друзі,
Їх здолати не одну.

Лиш верніть до влади віру,
У народу ви мого.
І тоді ми за довіру,
Батька виберем свого.

Щоб він був за Україну,
За народ стояти б міг.
І щоб нашу країну,
З кризи витягнути зміг.

І щоб міг найголовніше,
В нас порядок навести.
Треба жити їм скромніше,
А нам Україну – матір берегти.

І тоді зірки засяють,
Нам світитимуть завжди.
І хай лише на місяць поглядають,
Наші з вами вороги.

Якщо будем усі разом,
Прапор наш нести вперед.
Гей у гурт і станьте поряд,
За Україну й за народ.

І не думайте про себе,
Що ще можете урвать.
Бо тоді прийдем до тебе,
Щоб в могилу заховать.

І тоді ми хрест поставим,
На політиках своїх.
Або їх усіх заставим,
Працювать на нас усіх.

Щоб усе було насправді,
Менше було в них брехні.
Щоб усі взялись за розум,
Бо опиняться на дні.
29січня2009р.

ТУДИ МЕНЕ ВЖЕ ПОНЕСУТЬ

(Так гине наш народ)

Болить , пече , що робить , не знаю,
В кишенях повна, повна пустота.
Навіщо вам знать , як я страждаю,
А болі йдуть страшні від живота.

Куди піти , коли в кишенях пусто,
А в лікарню за що лягти?
Куди не звертавсь ,то скрізь не густо,
Тож шлях один в мене , куди іти.

Але туди я сам не дійду,
Туди мене вже понесуть.
І заперечити не смію,
Бо рідні і знайомі мимо нас пройдуть.

Хтось пройде мимо і заплаче,
Хтось посміхнеться у душі.
Чому ж пішов о , мій козаче,
Кричала жінка, мовчки у собі.

Чому ж пішов, мене оставив,
Та я ж хотів , щоб ти жила.
І хочу тебе я заставить,
Щоб до мене довго ще не йшла.

Живи , радій і бережи онуків,
Свою любов зумій їм передать.
Та дочекайся наших правнуків,
Щоб змогла там , мені все розказать.
13січня2009р.

ЗА ТЕБЕ МОЮ УКРАЇНУ.

Нарешті в нас відлига,
І в думках , і в серцях.
Тебе з собою кликав,
У мир , що там в верхах.

Твори добро ти людям,
Не тільки для себе.
Життя віддам я друзям,
Прости, о Боже , ти мене.

На мир , на щастя і на долю,
Молюсь на хліб наш запашний.
Учись , борись за нашу волю,
За український небосхил.

За мову нашу солов’їну,
В серцях зігріємо тебе.
За неньку рідну – Україну,
Життя віддам своє.

Лиш ти б жила і процвітала,
Жила у радості й теплі.
І на віка би волю мала,
На святій , своїй землі.
12січня2009р.

ЩО ЛИШИВ Я ПІСЛЯ СЕБЕ.

Дуже шкода , що помираю,
Хотілось трохи ще по жить.
Життя прожить, звісно, знаю,
Не просто по полю , проходить.

За одним я дуже вже шкодую,
Що тебе я зовсім не беріг.
На старість щастя не збудую,
Бо я покину твій поріг.

Чи ти простиш , цього не знаю,
Та й чи можливо все простить.
Бува про все я , як згадаю,
То краще б себе вже убить.

Але ж не все було погано,
Були й щасливі в нас роки.
Якби ще раз життя нам було дано,
Його б щасливо , прожили б ми тоді.

Я вів себе би по другому,
І на руках би міг носить.
Тебе не віддав би тоді нікому,
І краще б міг з тобою жить.

Життя пройшло , так швидко пролетіло,
Немовби зірка , що падала вночі.
Затихло все , немовби й не шуміло,
То більш за мною , ніколи не кричи.

Те , що лишив я після себе,
Чи хто згадає ще колись мене.
Чи прийде хто , колись до мене?
Чи моя могила травою зовсім заросте!
10січня2009р.