ДО НАС У ГОРИ ПРИЇЖДЖАЙТЕ.

Сніг іде у нас лапатий,
З неба все летить й летить.
Від Полісся аж до Карпат,
Сніг біленький в нас лежить.

Тож приїжджайте у Карпати,
І на Буковину відпочивать.
В горах будуть вас стрічати,
Вам на лижи б рано стать.

Сніг іде, все сипле, сипле,
І засипає він усе.
І до рук він знову липне,
Та на Говерлі ми уже.

До нас у гори приїжджайте,
Яка ж краса зимою тут.
Ви файно в нас відпочивайте,
І хай за вами , й інші йдуть.
9 січня2009р.

З И М А.

Оце зима і снігу навалило,
Мороз-тріскун у хату заповза.
В печі поліно наче й догоріло,
А в хаті так , що ловиш дрижака.

На шибках ялинки нові появились,
Мороз – тріскун вночі намалював.
По небі зіроньки немовби всі розбіглись,
Бо морозний ранок знову наставав.

Затихло все , ніхто не ходить,
Завмерло в нас все на селі.
Пишу вірша , а в мене не виходить,
Можливо, прийде він до мене аж у сні.

Там десь ворона пролетіла.
І все затихло , як в ночі.
Як ця зима , усім нам надоїла,
Бурчала баба знову на печі.

Затихло все , немовби повмирали,
Птахи у сад до нас вже не летять.
Мороз тріщав , а дні неначе замерзали,
А ночі довгі , наче зовсім вже стоять.

Оце зима , давно так лютувала,
А ми вже звикли , наче її , й нема.
І свого слова нам ще не сказала,
Скоріш би йшла від нас , морозна ця зима.
6 січня2009р.

МОЮ КОРЮКІВКУ СПАЛИЛИ.

(В пам’ять про Корюківську трагедію)

Мою Корюківку спалили,
Їх катували уночі.
Весь люд живцем вони палили,
Фашисти , звірі – палачі.

Жінки кричали , голосили,
Дітей тулили до грудей.
Підмоги в Бога всі просили,
І Бог прийшов в серця людей.

Це , як Хотинь, та тільки більше горе,
На Україні в час війни було.
Райцентр палав і крові море,
Сім тисяч їх тут полягло.

Мою Корюківку спалили,
Непереможний , партизанський край.
Сім тисяч душ невинних тут згубили,
Із вогню і диму , вони пішли у рай.

Вже не багато в нас лишилось свідків,
Після страшної війни у ті роки.
А у центрі біля обелісків,
Ростуть тут квіти , вічні і живі.

І вже прощення в нас просили,
Та чи ми зможем їх простить.
Сім тисяч душ , невинних загубили,
Ці душі вічно з нами будуть жить.

Та не простить їх і мати – Україна,
Злочинні дії фашистів – палачів.
Стоїть в скорботі , біля кожної хатини,
І вічно оплакує своїх дочок та синів!
5січня2009р.

МОЯ СЕСТРА

(В пам’ять про сестру)

Сестра із трьох сестер,
Тебе я бачив лиш одну.
Багато років пройшло і лиш тепер,
Вірша, складу я про сестру.

Моя сестра, найщиріша . Найдобріша.
Душа була в тебе.
Моя сестра, ти найрідніша,
Завжди була ти для мене.

Багато років пролежала,
Сама на ліжку, не встава.
І щастя ти ніякого не мала,
А в житті веселою була.

Ми всі приходили до тебе,
Ти рада зустрічам була.
На храм тоді ти мене,
З моєю жінкою звела.

Тебе я зрозуміти не зумів,
Не знав , що востаннє говорив з тобою.
Лиш через роки зрозумів,
Що ти тоді прощалася зі мною.

Роки пройшли , але я пам’ятаю,
Яка була у нас сестра.
Бува я тебе , як згадаю,
Я плачу , плачу до утра.

Я плачу , плачу , гірко плачу,
І сльози в мене ще течуть.
Тебе ніколи не побачу,
Тебе не зможу я забуть!
27 грудня 2008р.

МІЙ МОЛОДШИЙ БРАТ

(В пам’ять про брата)

О брате мій , чому пішов,
Мене лишив самого?
Тобі п’ятидесятий тільки йшов,
А ми вже втратили малого.

Ти був найменшим у той час,
Ти , як фундамент в нашій долі.
Нема тебе вже серед нас,
І розвалилось все поволі.

Найпершим був ти серед нас,
Що мав онуків ти найбільше.
І часто в дні і в ранній час,
Вони всі йдуть на кладовище.

Сумуємо усі ми за тобою,
Тож, видно, доля в нас така.
Я сперечаюсь сам з собою,
О брате мій! Чому ж тебе нема?

Ти будеш жить у нашім серці,
Завжди, як сонце зійде і зайде.
Рубець залишиться на серці,
А біль у серці не пройде.

І місяць мій вже на підході,
Мене з собою забере.
А пам’ять про молодшого брата,
В мене ніколи , ніколи не помре.
25-27грудня2008р

ХАЙ ЖИВУТЬ ЩАСЛИВО ДІТИ

(Автори: Марійка Ткаченко,Вадим Іванюк)

Ой дідусь , дідусь,
Я до тебе прихилюсь.
Сива в тебе голова,
І сидиш ти , як гора.

Про життєві речі,
Ти бурчиш із печі.
Всіх ти учиш жити,
Покажи , як це робити.

Знов раненько ти вставай,
Йди те поле засівай.
І в жнива ті колоски,
Ти комбайном молоти.

Буде хліба в нас багато,
Тож щасливі мама й тато.
Новий рік вже настає,
Дід дарунки роздає.

Усім маленьким діткам,
І внучатам – квіткам.
Марійка снігуронькою була,
Діда за руку скрізь вела.

І водила і по селах,
І водила по містах.
І вітали ми усіх,
Де лунав дитячий сміх.

Новий рік ми зустрічали,
Всім здоров’я ми бажали.
З новим роком й Вас вітаємо,
Довголіття вам бажаємо.

Підем далі ми уже,
Україна хай цвіте.
Хай живуть щасливо діти,
В Україні і у світі!!!
15грудня2008р.

А ДІТИ Ж ХОТІЛИ ЖИТЬ.

Онкохворе дитя і біль , і печаль,
А у невинних очах, лише страх.
І дивились вони у безмежну ту даль,
І сльоза не котилась по їхніх очах.

Вони все розуміли , їм хотілось так жить,
Це постійно у снах завжди снилось.
І всіх біля себе так хотіли любить,
Але зробити це у житті не судилось.

Онкохворе дитя не сміється , не плаче,
Лиш сумними очима дивилось на світ.
Онкохворе дитя не біжить і не скаче,
Хто врятує дитя , йому мало ще літ.

Онкохворе дитя дивилось на вас,
І з нами прощається наче.
Яка черствість й байдужість велика у нас,
І ніхто ж за дитям не заплаче.

Я хочу жити і не хочу помирати,
Я у очах прочитав, цей нам докір всім.
Тільки матінка його , плаче бідна мати,
І тяжкий цей хрест буде на серці у ній.

Онкохворе дитя, який тільки жах,
Їх так багато лежить в Охматдиті.
Україно моя , у тебе ж на очах,
Помирають наші, наші хворі діти.

Чи день , чи годину їм лишилось пожить,
У цьому жорстокому страшному світі.
Чому ліків нема? Як їх далі лічить?!
Ви простіть нас усіх за це, діти!!!
12-14грудня2008р.

НАДІЯ , ЧИ ТИ ЗДІЙСНИЛАСЬ?

Я вас не бачив вже давно,
У ранній юності розтались.
І сміх далекий , як вино,
В бокали знову наповнялись.

Наш сміх надій тоді звучав,
Ми йшли у світ далеких мрій.
І я тобі тоді сказав:
Не полишай своїх надій.

Надія , яка у юності була,
Ми говорили всі про неї.
Але не всіх вона знайшла,
В любові сумували ми без неї.

І чи можливо без надії жить,
Вона на все , на працю , на любов.
Надія у любові вас любить,
І вам в надії залишить любов.

Надія , ти пройшла , як колос жнив,
Хтось із тобою у любові жив.
В кого надія та здійснилась,
В кого ж надією й лишилась.
6 грудня 2008р.

СУМНИЙ БІЛЬ АФГАНА

(Присвячую мертвим та живим воїнам-афганцям)

Пройшов той час , коли я був щасливим,
Коли співав веселі я пісні.
Моя дівчина, не зве мене вже милим,
І я у армію пішов , тоді ще навесні.

Я сумував , тож нічого не лишалось,
Як піти на війну у далекий Афган.
А після того бою нас троє лишилось,
Але ворожий не пройшов караван.

Ми лежали на скалах і кров’ю стікали,
Допомога до нас дуже вчасно прийшла.
А душмани у гори від наших тікали,
Але я вже не бачив , як атака та йшла.

Опритомнів я вже у вертушці,
Біля мене стогнав наш комбат.
Він сказав: «Ти вже не на мушці,
Тож терпи, будеш жить, мій солдат».

Через гори летіли ми з боєм,
На землі нас зустрів медсанбат.
Він вернувся із бою героєм,
Тож терпи, будеш жить , наш комбат.

Але очі закрились у нього,
В нього рани смертельні були.
І моєму комбату посмертно,
Вже пізніше Героя дали.

Зустрічаємо ми день Перемоги,
На могилі комбата свого.
Будем все пам’ятать, поки живі,
Біль Афгана і подвиг його.

Поминальний стакан випиваєм,
За мертвих , їх тисячі лягло.
І щоб війни такої не потрібної,
Для нас ніколи вже більш не було.

За Вами плачуть сиві матері,
За Вами плаче й Україна.
Страшне це горе у сім’ї
Коли на війні втрачає мати сина.
4грудня2008р.

БУДУ СЛУХАТЬ ТЕБЕ Я , БАБУСЯ.

У свекрухи ця доля нелегка,
Треба годить невісточці своїй.
Як подивлюсь я ізблизька,
Великі сумки тягнеш їй.

А в замін не береш нічого,
Лиш би в мирі , любові жили.
І скандали ті їм ні до чого.
Лиш би діти щасливі були.

І сама ти частенько зітхаєш,
І за сина , болить серце твоє.
За онуком своїм сумуєш скучаєш,
Пригорни же до серця внучатко своє.

Бабусю , приїжджай частіше до мене,
Буду тебе я завжди виглядать.
Пригорнуся , рідненька , до тебе,
І сльозинки твої буду знов витирать.

Ти не плач , моя рідна бабусю,
Буду слухати тебе і батьків.
Коли зранку я знову проснуся,
Ти смачних напечеш пирогів.
2грудня2008р.