Осінь – де ти тепле літо,
Осінь – де ти зелен ліс?
Осінь – все дощем омито,
Осінь – мокре все від сліз.
Осінь – листя опадає,
Осінь – стелиться туман,
Осінь – журавлині зграї
В вирій відлітають десь за океан.
Сумно – холодно і сиро,
Пусто стало на полях,
Небо покривалом сірим
Опустилось низько і чіпляє дах.
Осінь – листя опадає,
Осінь – стелиться туман,
Осінь – журавлині зграї
В вирій відлітають десь за океан.
Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Після довгих мандрів по землі
Я на Батьківщину повертаю.
Бачу рідну хату вдалині
Й тихо собі серцем промовляю.
Приспів:
Здрастуй, рідна мамо, здрастуй, рідний тато,
Знов я разом з вами, знов у рідній хаті.
Хато моя, хато, рідна, не багата,
Тепла хата мами, хата мого тата.
І куди б життя не завело,
І де б не жив, а з думки не спадає
З дитинства миле мамине село
І хата батька, рідная, святая.
Приспів:
Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Пришла весна. Как сладостно
Глядеть на божий свет!
И птички все как радостно
Поют весне привет!
Тогда цветут огромные
Леса, сады кругом;
Тогда луга зеленые
Пестреются ковром.
Тогда в полях становится
Роскошней, веселей,
И всяк тогда готовится
Пахать среди полей.
Тогда и розы скромные
Красуются в кустах,
И бабочки проворные
Порхают на цветах.
И воздух благотворнее,
И день тогда светлей,
Дышать тогда свободнее
И мыслить веселей!
1845
Автор: Леонід Глібов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Холодная осень настала –
И ветер бушует в лесах,
И зелень с деревьев опала,
И грустно в обширных полях.
Прекрасные розы завяли, –
Красавицы славных садов,-
И птички уж петь перестали,
Бояся холодных ветров.
Луга не пестреют цветами,
Хоть плещет холодный ручей;
Не ходит пастух со стадами,
С подругой-свирелью своей.
Все птицы, наш край оставляя,
За море пускаются вдаль.
И, криком поля оглашая,
Наводят на душу печаль.
1845
Автор: Леонід Глібов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Светит месяц над могилой,
Все вокруг молчит,
Только листьями уныло
Тополь шелестит.
Кто в могиле одинокой
Сном спокойным спит?
Может быть, страны далекой
Путник в ней лежит?
Верно, дева в ней зарыта
Иль герой какой?
Добродетель в ней сокрыта
Иль пастух простой?…
Светит месяц, степь синеет,
Все вокруг молчит;
Сердцу грустно, сердце млеет,
И душа болит.
1845
Автор: Леонід Глібов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Синє небо, жовте поле,
Яблуневий сад крехтить,
Пада яблуко додолу,
На траві роса горить.
Спас прийшов на Україну
І у кожен дім ввійшов,
Свіже-спечену хлібину
На столі в усіх знайшов.
Пахне лугом, пахне медом,
Павутиння мерехтить,
Жовте поле, синє небо –
Сенс життя, кохання мить.
Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Я знаю, вранці зійде сонце,
Я впевнений,життя трива,
Загляне світло у моє віконце,
І що росте після дощу трава.
Я знаю що весняний вітер віє,
І наді мною небо голубе,
Я знаю – і тому не смію
Забуть і не любить тебе.
Земна весна, буяє черемшина,
Веселка радо сяє в небесах,
Калина, символ України,
Розквітне попід лісом і в садах.
Я так люблю весняну пору року,
Коли в гаях співають солов’ї,
Коли береза пригощає соком
І луг дарує пахощі свої.
Люблю тебе всім серцем і душею,
Бо ти єдина матінко моя,
Я з гордістю зову тебе своєю,
Люблю тебе, як матір немовля.
Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Минають дні, минають ночі,
Спливає молодість щомиті,
Та я старіти ще не хочу,
Я хочу просто бути й жити.
І відчувати щохвилини
Що ти живеш, що ти людина,
Ти неповторний на землі,
І шлях твій світлий не в імлі.
Шануйтесь, друзі мої любі,
Бо завтра може вже й не буде.
Тому благаю поспішати
Кохання ближньому віддати.
Земляни милі, люди поспішайте,
Земне життя це лише мить,
Тому що можно, на землі віддайте,
Хай серце ваше радістю горить.
Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Буяють цвітом край дороги,
Рожево-жовтим, ніжно-голубим
Сором’язливі діви-недотроги
Й чарують всіх цвітінням неземним.
Ні, не кричать, не лізуть у букети,
В садках не приживаються ніяк:
Вони ростуть і квітнуть серед степу
І шлях мандруючим вказують як маяк.
Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Нелюбий висох, як скелет,
Але і любому не мед.
Та й це ще не біда остання.
Далеко гірше, друже мій,
Як віддаєш всю душу їй,
А в відповідь – саме страждання.
В коханні мало важить рід,
І грація, і гарний вид.
Як муза тішиться хвалою,
Так чарівниці наших днів
Тих дужче люблять гультяїв,
Що ходять з більшою казною.
Щоб злиднем в яму той пішов,
Хто першим золото знайшов!
Не мав нічого він святого.
В нас через злото й брат не брат,
І між сестер завжди розлад,
Чужі батьки в нас через нього.
В нас через нього звада, й гнів,
І смерть, і війни, дзвін мечів,
І море сліз неутишимих,
І що найгірш, кінець кінцем,
Що через нього й ми помрем,
Раби скупих красунь любимих.
Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua