Люди, шановні, сказати вам мушу,
Гнів та образа отруюють душу.
Гнів заважає молитися Богу,
І закриває до Бога дорогу.
Автор: Генріх Акулов; Сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Люди, шановні, сказати вам мушу,
Гнів та образа отруюють душу.
Гнів заважає молитися Богу,
І закриває до Бога дорогу.
Автор: Генріх Акулов; Сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Аби протистояти ворогам,
Потрібні сила і хоробрість нам,
Але ще більше треба мати м’язи у напрузі,
Щоби протистояти друзям.
Автор: Генріх Акулов; Сайт:http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Шановні друзі, любі діти,
Вас зрозуміть мене прошу,
Свої духовні заповіти,
Для себе і для вас пишу.
Завжди собі напоминаю,
Як треба жити на землі,
Щоби душа дійшла до Раю,
Щоб шлях земний не був в імлі.
10.12 2008 р.
Автор: Генріх Акулов; Сайт:http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Тихо село вимирає,
Ні, не кричить, не кляне.
Тихо, як вечір згасає,
І непомітно помре.
Плаче бабуся старенька:
Газу і хліба нема.
Де ж діточки твої, ненько,
Чом ти на старість сама?
Діти були і держава…
Все кудись ділось, пішло.
Діток на фронт виряджала,
Жодне назад не прийшло.
Щодня у полі трудилась,
Щодня, в трудах до зорі,
Молодість тихо котилась
В старість, і ось ми – старі.
Тихо ідуть, вимирають,
Ні, не кричать, не клянуть,
Спокою лише бажають,
Смерті, як манної ждуть.
Тихо село вимирає,
Тиша в вечірній порі,
Навіть Сірко-пес не знає:
Гавкать йому, а чи ні.
Смуток наповнює душу,
Тяжко і страшно мені,
Нащо терпіти я мушу
Це запустіння в селі.
За що мені така доля,
Нащо живу в такі дні?
Попрані щастя і воля,
Порожньо, сумно в селі.
Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Кричать під лісом журавлі,
В імлі ранково-сірій.
У них вже підросли малі
Й готуються у вирій.
Пройде зими яскрава мить,
Засне холодна завірюха,
І знову зграя прилетить –
Вона вже в небі, слухай.
Курли… курли…, кружляє клин
У небі весняному.
І вже не батько бач, а син,
Привів братів додому.
І все як завжди: часу плин,
Роки, віки спливають,
Ослабнув батько, виріс син,
І журавлі щороку повертають.
Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
І сила є, і воля є,
І молодість буяє,
Та все ж чогось не достає,
А от чого, не знаю.
Від чого пусто на душі
І радості не маю.
– ” Чому пішли товариші?”
Я сам себе питаю.
Чому, йдучі серед людей,
Я з біллю відчуваю
Відсутність життєвих ідей
І біль так серце крає.
Життя вперед іде, летить,
Та я не поспіваю
Життя того відчути мить,
Чому? І сам не знаю.
Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Пам’ятаю дні дитячих літ:
Ще маленьким вчила мене мати
Крихту хліба, кожну п’ядь землі
Свято берегти і шанувати.
Глибоко корінням в землю вріс,
І по ній упевнено, не потай,
Не згинаюсь – йду на повен зріст,
Годувальниці-землі господар.
Хліб пухкий в світлиці на столі,
А де хліб, там і у будні свято,
Силу беремо ми від землі,
Землю бержем, неначе матір.
12.12.1987
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Як упертий росточок
Пробивався до неба,
Так і я усім серцем
Потяглася до тебе.
Чи судилось так долі,
Що шляхи розійшлися.
Лиш надії і болі
В одне ціле злилися.
Линуть роки невпинно,
Вже ми сивими стали.
Та до тебе, єдиний,
Почуття не зів’яли.
Своє перше кохання
Крізь життя пронесу я,
А за щире зізнання
Хай мене не осудять.
6.09.2986
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Стежки, стежки
Мереживом снуються,
Нема їм ні початку,
Ні кінця.
Вузькі, широкі –
Всі в одну зіллються,
В оту дорогу,
Що звемо життям.
Та про одну нам
Не забуть ніколи,
Хоч їй уже
Й не буде вороття:
Оту стежину,
Що вела до школи –
Від рідного порога
В майбуття.
Куди б не занесла
Життя дорога,
Та пам’ять
Не розвіється,
Як дим:
Та перша стежка –
Мила, босонога,
Вкарбується
У серце назавжди.
5.07.1986
Автор: Віктор Геращенко
Трава іскриться
Росами.
Співа, дзвенить
Коса.
Іду поміж
Покосами –
Яка земна
Краса!
Чому так серцю
Весело?
Іду, не йду –
Пливу,
Так на душі
Піднесено –
Це в сні
Чи наяву?
Іду і прислухаюся
До серденька
Биття.
У що я так закоханий?
В природу
І в життя.
1.07.1986
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua