Кто мы есть на этом свете
И зачем в него пришли?
То ли мы за все в ответе,
То ли те, кого ушли?
Кто-то хочет быть любимым, –
А сам жаден на любовь;
Кто прикинется ранимым, –
Но другим пускает кровь.
Кто-то уголь выдает,
Кто-то бьет баклушу,
Ну а кто-то продает,
Словно Фауст, душу.
Автор: Илья Чернов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Надворі дощ, холодний вітер виє,
Одпочивай, рушнице, на стіні!
Куди іти, блукати без надії?
Ні, краще тут, у хаті, в тишині.
Тут у коминку огник ледве тліє,
Та зогріває в серці, в глибині,
Веселі, чисті, ясноокі мрії
І воскрешає призабуті дні.
Тут фортеп’яно з теплою душею
Стоїть і жде, що приторк білих рук
В йому пробудить півзаснулий звук.
Тут я зустрівся з музою своєю.
І, взявши в руки ліру й срібний лук,
Пливу, як тінь, по морю снів за нею.
Автор: Максим Рильский; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Епоху, де б душею відпочить,
З нас кожен має право вибирати,
Найдемо тут до вибору багато
Народів, царств, богів, людей, століть.
Готичний присмерк, еллінську блакить,
Легенд біблійних мідь, вісон і злато —
Все можемо на полотні віддати
Чи на папір слухняний перелить.
Але любить чи не любити те,
Що вколо нас і в нас самих росте,
Що творить нас, що творимо самі ми, —
Лише сліпець, що замість крові в нім
Тече чорнило струмнем неживим,
Тривожиться питаннями такими.
Автор: Максим Рильский; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Не ваблять торжища, і оргія не надить,
І марно точиться, немов солодкий плин,
Музика в далечі. Серед суворих стін
Німу розмову з ним суворий хтось провадить.
Ще хвиля — підступом царицю пишну вкрадуть,
І встануть вояки на поклик як один,
З орлиним клекотом, — і в згарищах руїн
Тіла подоланих і коні будуть падать.
В Агамемноновім золоченім шатрі
Вожді посходяться. Їх голови старі
На голови богів у правім гніві схожі.
Кому ж судилося підняти вбивчий лук
На того, хто питво на вквітчаному ложі
П’є із Гелениних рожевоперстих рук?
Автор: Максим Рильский; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Ти – матері Сікстинської сестра ;
Земною, не надхмарною красою
Ти світиш нам. Падуть перед тобою
Віки й народи. Далечінь стара.
У пам’яті нащадків не вмира,
Новою розцвітаючи весною.
Ти провідниця в праці й серед бою,
Натхненниця і пензля і пера.
Ти бачила, як на простенькій лаві,
Забувши рани скорбні і криваві,
Перед тобою Гейне сльози лив.
Тобі одній утішити вдалося
Успенського, що перший зрозумів
„Мужицькі завитки” твого волосся.
Автор: Максим Рильский; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Уклін земний священним верховинам,
Де тінь Тараса на віки віків,
Душі народної любов і гнів,
Знялась в безсмертя помахом орлиним!
Там ворог був і потоптом звіриним
Топтав святині. Там моїх братів
Лилася кров І сльози матерів
Квітчали сон синовнім домовинам.
Та встав Тарас, І встав Тарасів син,
І всі брати-народи, як один,
Знялися сонцем супроти туманів,
І зловорожа падає стіна,
І непорочний, як зоря ясна,
В багрянім сяйві виникає Канів.
Автор: Максим Рильский; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Змію, людину, сонце та орла
Благословив він у високих горах:
Премудрість, світло, серце, міць крила —
Для бур, для щастя, для висот прозорих.
Безумієм чоло оповила
Йому гадюка; терни мислів хорих
Людина непомітно принесла;
Орел упав на землю, в тлін і порох.
І він до сонця руки підійняв,
Але й воно сміялося зрадливо,—
І на уста мовчання він поклав.
Чужий любові і далекий гніву,
По сходах таємничих він зійшов,
Де мертвий гнів і нежива любов.
Автор: Максим Рильский; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Шаліє вихор полум’я і змори:
Коза, та бубон, та циганський стрій.
П’єр Гренгуар, високий і худий,
Уже забув містерії та хори.
Реве юрба, мов різнобарвний рій:
Пани, старці, войовники, актори.
Так всі річки у повновладне море
Вливаються, як многохвостий змій.
Дівочий стан приваблює і надить
Перед собором, де ряди химер
Зібралися холодну раду радить.
Він на коні, прекрасний Шатопер!
Але вгорі, в стрілчастій амбразурі,
Палають очі горді і похмурі .
Автор: Максим Рильский; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
«Сентиментальна панночка пуста!
На графа проміняла вейделота!»
Поета друзі говорили потай,
Замкнувши при поетові уста.
Але була це дружня сліпота:
На все життя маленька та істота
Печать поклала. Радість і скорбота
В його піснях – це прошва золота,
Навік прошита голкою Марилі,
Її відбиток в німановій хвилі,
Що із сонета у віки ввійшов.
Тому клонюся густолистим липам,
Де запалала гострим смолоскипом
На цілий світ поетова любов.
Автор: Максим Рильский; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Коли полтавський громокрилий бій
Заклекотів, загуготів простором,
Біля Петра стояв з незгасним зором
Полковник фастівський Семен Палій.
Звивався зради плесколобий змій,
Та правди меч і повселюдний сором
Його разили, – и народний форум
Прокляв Мазепу в правоті своїй.
І крізь віки пригнічення й неволі
На ниві праці і на ратнім полі
Ішли ми поруч, друзі і брати, –
Та тільки змивши геть лиху порфіру,
Свою ми спілку освятили щиру
Огнями світосяйної мети.
Автор: Максим Рильский; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua