Біле личко – цвіт ромашки,
Чорні брови – крила пташки,
Вуста полум’ям палають,
Очі з розуму збивають,
Стан стрункий, як тополина,
Палкий погляд, мов калина,
А коса, мов темна нічка,
Зваблює чарівне личко,
В косах сріблом стрічка грає,
Мов магнітом притягає.
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
І донині сниться татова криниця –
Викопав з сусідом на межі.
Серце болем крає, бо у ріднім краї
Не лишилось жодної душі.
Адже, як не дивно, та безперспективним
Виявилось татове село.
І людське коріння, як дрібне насіння,
По світах, мов вітром, рознесло.
Часто, для годиться, їжджу до криниці,
Тату й мамі низько поклонюсь.
Сяду, посумую, нишком поміркую,
Та води криничної нап’юсь.
І надія в серці потайки іскриться:
Час бо відродити вже село,
Доки не зміліла татова криниця,
Доки б’є фонтаном джерело.
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Виглядай мене, мамо, із далеких доріг.
Знай, що пізно чи рано я вернусь на поріг.
Обійму міцно-міцно горем згорблений стан,
Задивлюсь в твої очі, розцілую вуста.
Жаль, що зцілить не зможу
Ран глибоких душі.
Про одне тебе прошу – ти себе бережи.
Виглядай мене, мамо, болем серце не край.
Я на крилах нестимусь у наш сонячний рай.
Через хащі і морок, перешкоди й біду –
Все здолаю, все зможу, а до тебе прийду.
Чебрецеве повітря, споришеві стежки,
Я до вас першим вітром прилечу навпрошки.
Чую пісню дитинства з дорогого села,
Звідкіля мене доля у світи повела.
В снах вже маряться квіти у дворі під вікном,
Добротою повиті й материнським теплом.
Оживе біла хата, скресне піснею гай,
Тільки б ти не хворіла… Вже лечу – зустрічай.
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Неба світанкового палітра,
На отавах – росяні разки…
Серпень щоки притуля до літа,
Вигріва на сонечку боки.
Дихае спокійно річка просинню.
Тиша у садах стоїть на чатах.
Так повільно серпень йде до осені,
Так не хоче з літом розлучатись.
Відшуміли і громи, і зливи,
Жнивних днів напруга нелегка.
Літо моє, добре і щасливе,
Не тікай од мене, не тікай!
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Я крихітка хліба,
Я крапелька моря,
В колоссі
Мале я зерня.
Прапрадідів земле,
У скруті і горі
Ніколи тебе
Не зміняв.
Штиками прошита,
Заюшена кров’ю,
Обпалена шквалом вогню –
Уклін тобі, земле,
З палкою любов’ю,
Ні в чому тебе
Не виню.
У горі і скруті
У світі єдину
Нікому тебе не віддам.
I горе, і радість,
Моя Україно,
Ділитимем все пополам.
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Сонечком зігріте, дощиком умите,
Вітерцем сповите житнєє зерно.
Колоскове літо. Жито – значить жити
Нам на цьому світі долею дано.
Вийдем вранці в поле, глянем на покоси,
А вони нам шепчуть мрійну таїну…
Та у них же колос, як у тебе коси, –
Дай тебе я, мила, міцно обійму!
А над ними жайвір ген висить в блакиті,
А в покосах коник казку-пісню тче.
Як би нам хотілось, щоб цієї миті
Не було довкола нічиїх очей.
Поле, наше поле, будень наш і свято!
Кличеш нас щоранку разом за село.
Все, чим ми щасливі, все, чим ми багаті, –
Все з твоїх гарячих золотих долонь.
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Прихилюсь до поля з золотим колоссям,
Прошепчу молитву, знану з давнини:
Від стихій помилуй, – тебе люди просять,
Від кривавих боєнь, Боже, борони!
Дай здоров’я й силу, і достаток в хаті,
Щоб була щаслива рідна сторона,
Щоб канули чвари, а в руках дзвеніли
Кришталевим дзвоном келихи вина!
Щоб хилилась долу гронами калина,
Щоб завжди буяла чарівна краса,
Щоб лилася рідна мова України
Джерелом потужним, чистим, як сльоза!
Чим нас подивує це тисячоліття?!
Відведи стихії, нас не накажи.
Хай забудуть люди жахи-лихоліття –
Просимо уклінно, Боже, поможи!
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Доля орана, переорана,
Зморшки-борозни на лиці.
Щастям збіднена, горем зморена,
Від осколків – одні рубці.
З смерті вирватись поталанило,
Спогад траурний, геть гіркий.
Все калічило, било, ранило –
Пережовано дні, роки…
Доля мічена, покалічена,
А виною всьому вона –
Тричі проклята, в смерть приречена,
Душогубка людей – війна.
Доля орана, переорана…
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Розбрелись юрбою верби над рікою,
Задивились сумно в дзеркало води.
Я стою з тобою, та нема покою:
Ти мені сказала: «Більше не ходи».
Мовлених три слова все в душі зім’яли,
Може, нас на щастя доля розвела.
Почуття до тебе назавжди зів’яли,
І чортополохом стежка заросла.
Чому ж ти на мене знову поглядаєш,
Називаєш ніжно, як колись, ім’я?
Я людина слова, ти це добре знаєш,
В мене є дружина, в мене є сім’я.
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Давно вже не був я у батьківськім краї,
Де пахне дитинством усе навкруги,
Де кожна стежина в лице мене знає,
Де кожен куточок мені дорогий.
Злетіли літа, мов пушинки з кульбаби,
Як вітром обірваний з яблуні цвіт.
Лиш в снах недитячих все мариться зваба –
За милим дитинством чкурнути услід.
Спливають у пам’яті роки минулі,
Події далекі, а ніби живі.
Що вчора було – те сьогодні забулось,
А пам’ять дитинства у серці навік.
Давно вже не був я у батьківськім краї,
І ось повернувся на рідний поріг.
В дитинство ж своє лиш думками сягаю,
Бо інших не знаю до нього доріг.
24.03.1990
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua