Проглянуло сонце крізь ватяні хмари…

~ Голова спілки поетів ~ Залишити коментар

Проглянуло сонце крізь ватяні хмари,
Розсипало пригорщі світла.
Веселими барвами річка заграла,
І в донечки личко розквітло.

До хвиль потяглися її рученята,
На ноги звелася несміло:
Сріблястого зайчика хоче спіймати.
Не знає лишень, чи зуміє?

А сонячні зайчики хвилею змиті,
Ген-ген полетіли на крилах.
Та доня не плаче – в старому цім світі
Нове щось для себе відкрила.

А мама радіє найпершим тим крокам
І щастя свого не ховає.
Довірливо дивиться в світ цей широкий
І з донею світ відкриває.

10.05.1990

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Поки зима лютує невблаганна…

~ Голова спілки поетів ~ Залишити коментар

Поки зима лютує невблаганна,
Давай з тобою грітися, кохана,
Не при вогні палаючім, жаркім:
Для втіхи бій любовний розпочнім.
Присядьмо на цім ложі, моя люба,
Тебе я поцілую в дивні губи,
Руками шию палко обів’ю;
Ти й матінку забудь у цім бою.
Я зацілую перса твої голі
І розів’ю кучерики на чолі;
Не слід ховати ніжної краси,
Як у неділю, в плетиві коси.
Ну пригорнись! Щось хочу я сказати.
Ти зашарілась? Дай поцілувати…
Ти усміхнулась? Та невже від слів,
Що я тобі на вушко шепотів?
А я сказав: прошу тебе уклінно,
Дозволь покласти руку на коліно.
Ти червонієш? Бачу, в цій борні
Ці напади для тебе не страшні.
Чи легко серце розгадать дівоче?
Дівча, клянусь Амуром, більш охоче
Погодиться безстрашно смерть прийнять,
Аніж себе попросить цілувать.
Для дівчини, що шал кохання кличе,
Потрібне викрадання таємниче.
Хіба не доказ нам Єлена в тім,
Що так охоче йшла в Парісів дім?
Мені в пригоді стала дужа сила.
Ти, люба, впала? Люба, ти зомліла?
В якому захваті душа моя!..
А не зроби цього у той час я,
Сама б ти посміялась потім з мене.
Тепер я знаю: бажане – здійсненне.
Почнімо ще, у пору юних мрій
Хай завжди гріє нас любовний бій.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Веретено

~ Голова спілки поетів ~ Залишити коментар

Тебе, Паллади друг, невтомне веретено,
Коханій віддаю, щоб пряла цілоденно
Й не відала нудьги в сумні без мене дні,
Щоб, крутячи тебе, вела свої пісні
І розгортала жур за ділом коло брами,
Готуючи клубки з найтоншими нитками.
Тож, веретено, я хотів тебе б віддать
Красуні, що її не зможу в мандри взять.
Ні, ти не попадеш лінивиці у руки,
В якої в голові лише мінять перуки
Та брови фарбувать, білитись без кінця,
Щоб звабився котрийсь, повів би до вінця;
Ні, дівчині віддам, що днями і ночами
То шиє, то пряде, морочиться з мотками,
Щоб з сестрами без діл не гибіти в журі
Зимою при вогні, а літом у дворі.
Не хочу я, щоб ти, походячи з Вандома
(Де в люду гарний лад заведено удома),
Перейняло в Анжу і звичку ту бридку –
Нічого не робить, іржавіть на гвіздку.
Я дам тебе до рук і лагідних, і ніжних,
Що вволю нам натчуть полотен білосніжних.
Яке у них сукно! Який тонкий шарлат!
Його і сам король одіти був би рад.
Ходімо уперед, дбайливе веретено,
Там привітають нас гостинно, небуденно.
З країв худе, а стан і повний, і тугий,
І стрічка з Монтуар стискає пояс твій.
Друг шерсті, друг тканин, відрада в час розлуки,
Співочий дому друг, утіхо від розпуки,
Вперед! Лишім Кутюр та у Бургейль спішім,
Щоб там ти принесло веселощі у дім.
Бо друга милий дар – цінніший навіть трону,
За нього віддають і скіпетр, і корону.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

П’єр де Ронсар – Любов до Марії

~ Голова спілки поетів ~ Залишити коментар

Усе в цім лікарі для мене ненависне.
До нас аж двічі в день сліди його ведуть:
Він у коханої то гладить ніжну грудь,
То стегна щупає, то на живіт натисне.

Не про її життя гадає злонавмисний,
У нього в голові ( й цим викликає лють!) –
Щоб зайвий раз прийти і поглядом ковзнуть
По грудях любої, достойних мрії й пісні.

Вас, кому хворої довірено життя,
Благаю: лікаря прогнать без вороття,
Бо, певний, у мою він закохавсь подругу.

Все вимудровує, аби частіш ходить;
Тож, господи, пошли, щоб злому відомстить,
Коханій – зцілення, йому ж – мою недугу.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

П’єр де Ронсар – Любов до Марії

~ Голова спілки поетів ~ Залишити коментар

Марі-лінивице! Давно пора вставати!
Заводить жайворон свій мелодійний спів,
Давно вже й соловей коханій разповів
Про свій любовний пал, в густі сховавшись шати.

Вставайте! Глянемо на росну грядку м’яти,
На пишний кущ троянд в уборі з пелюстків
Та на гвоздик, що їм після спекотних днів
Носили воду ви, щоб, спраглих, поливати.

А вчора поглядом ви поклялись мені,
Що встанете раніш, ніж я прийду за вами.
І все ж раюєте у непробуднім сні…

Гарненьких любить сон, чарує їх дивами…
Ось поцілую я у очі й грудь сто раз,
Тоді я вас навчу вставати в ранній час.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

П’єр де Ронсар – Любов до Марії

~ Голова спілки поетів ~ Залишити коментар

Ну й чарівник Амур! З коханою весь вік
Пробути міг би я в немовкнучій розмові.
Розповідав би їй про всі свої любові.
Коротшим би за день мені здавався рік.

А завітає гість, незнаний чоловік,-
Ніяковію я, вмовкаю на півслові,
Всі дотепи мої побліднути готові,
Я затинаюся, косніє мій язик.

А гість покине дім – знов радощі і втіхи,
Владаю словом я, лунають жарти, сміхи,
І непомітно час у вигадках летить.

Сіяє променем словесне многоцвіття.
Просидіти ладен я з нею хоч століття,
Та і століття б нам пролинуло, як мить.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Cмерть Олега

~ Голова спілки поетів ~ Залишити коментар

( Подражание Пушкину )

Окончив с вражьею землей
Давно желаемую битву,
Олег с дружиной шел домой
Принесть богам своим молитву.
И конь его, живой, лихой,
Гордяся бранною уздою,
Играл, как лебедь молодой
Играет гордо над водою…
Как вдруг навстречу им, с сумой,
Идет, на посох опираясь,
Старик с седою бородой,
Свернуть с дороги им стараясь.
Но, поравнявшись с стариком,
Олег тотчас остановился,
И, сидя на коне своем,
К нему он с речью обратился.

Олег

Здорово, дед! Куда идешь?..
Ужель тебе в степи широкой
Не страшно? Верно ты живешь
Всегда в пустыне одиноко?..

Старик

Я не боюсь в степи глухой…
Да, я привык жить на свободе;
Я чародей: и всё, герой,
Мне покоряется в природе!..

Олег

Так отгадай же, чародей,
Мою судьбу…

Старик

Ты позволяешь?
Изволь, об участи твоей
Скажу всю правду…

Олег

Отгадаешь, –
Я награжу тебя, старик,
И ты доволен будешь мною.

Старик

Да, я отгадывать привык…
Хоть беден я, хожу с сумою,
Но верь, герой, что никогда
В пустыне я не голодаю;
Бывает скучно иногда,
Но горя, право, я не знаю;
Довольный участью моей,
Здоров всегда я и спокоен…

Олег

Но загадай же мне скорей!..

Старик

Ах, я забыл!.. Ну, слушай, воин:
Я вижу ясно жребий твой.
Ты воин славный; щит твой крепкий;
Твоей дружине удалой
Успех в боях предвижу редкий…
Но верь ты мне: твой борзый конь,
Которого ты так ласкаешь,
Который мчал тебя в огонь
Опасной битвы… Ты не знаешь…
Ласкаешь ты теперь коня –
И конь силен твой и прекрасен;
Но вспомнишь, витязь, ты меня:
Он будет для тебя опасен…

Олег

Но вразуми, старик, меня:
В чем состоит то опасенье?..

Старик

Умрешь ты, витязь, от коня!
И вот тебе всё поясненье!..

И, наградивши старика,
Олег поехал за дружиной;
Но ознакомилась тоска
С его душой неустрашимой.
Окончив путь, Олег велел
Пустить коня гулять по воле,
Чтоб вдоволь он и пил, и ел;
Но ездить не хотел он боле.
Не много лет спустя потом,
Олег с похода возвратился
И, вспомня о коне своем,
К дружине с речью обратился:
«А что мой конь? Здоров иль нет?
По прежнему красив на воле?..»
Но воины ему в ответ:
«Не существует конь твой боле!»
И хочет князь хотя взглянуть
На кости спутника лихого:
Он вспомнил свой давнишний путь
И предсказанье стариково.
Пришел Олег к костям коня;
Вкруг князя воины собрались.
«Колдун-злодей надул меня;
Его слова не оправдались!..
Вот где мой верный конь лежит;
Какой он был лихой, прекрасный!
Как часто он, бывало, мчит
Меня стрелою в бой опасный!..
Да… славно вспомнить нам, друзья,
Былые дни!..» Вдруг выползает
Из головы коня змея
И ногу князя обвивает…
И пораженный князь упал
Дружине на руки, бледнея…
И он невольно повторял
Слова седого чародея…

С тревожной, грустною мечтой
В гробницу князя положили
И молча, с горькою слезой,
Его в могилу опустили…
И вот уж много-много лет
Прошло с тех пор. И много-много
Русь испытала тяжких бед,
Ее враги теснили долго;
Не раз под грозною войной
Гремела родина героя, –
Но не встревожил шум мирской
Его безмолвного покоя.

1846

Автор: Леонід Глібов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Alma mater благодатная

~ Голова спілки поетів ~ Залишити коментар

Alma mater благодатная
В даль туманную глядит,
Русь родная, необъятная
Жизнью полную кипит.
В тундрах севера холодного
И у южных берегов,
От востока инородного
И до западных концов –
Всюду помнят мать любимую
Благодарные сыны,
Веселят достойно-чтимую
И над берегом Десны.
Миру русскому широкому
Наш восторженный привет!
Брату близкому, далекому
Доброй жизни много лет!

1880

Автор: Леонід Глібов, сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Господа студенты старые…

~ Голова спілки поетів ~ Залишити коментар

Господа студенты старые
Всех цветов и всех теней!
Вспомянем былое времячко
И зарю далеких дней.

Жизнь была, как утро майское,
И румяна и ясна;
Чаровала душу юную
Благодатная весна.

На устах улыбка светлая,
Хоть в карманах ни гроша,
И надеждами богатая
Вдаль стремилася душа.

Наряду с наукой мудрою
Развивалася любовь,
И живая роза алая
Волновала ум и кровь.

Приносила сердце пылкое
В жертву девам молодым.
Воспевали очи черные,
Поклонялись нолубым.

Золотое было времячко,
Уж не встретится милей,
И, чем ближе к месту вечному,
Тем душе больней, больней.

Ободримся, други верные,
И под пеплом лучших дней
Оживим мы искру теплую,
Не дадим потухнуть ей.

Стариной тряхнем по-рыцарски,
И, как прежде, как тогда,
Мы за прелесть русской женщины
Дружно выпьем, господа!

1880

Автор: Леонід Глібов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Душа молодая

~ Голова спілки поетів ~ Залишити коментар

(Басенка для детей)
В долине далекой
Любимого края
Росла одиноко
Душа молодая.
Счастливая Доля
Цветы собирала,
Веселая Воля
Венки ей сплетала;
Дыханием розы
Резвушку лаская,
Дарила ей грезы
Весна золотая.
И, песням внимая
Поэзии нежной,
Душа молодая
Жила безмятежно.
И были ей чужды
Печали мирские,
И слезы, и нужды,
И козни людские.
Но глупость явилась,
Шалунья пустая,
И в мудрость пустилась,
Без толку болтая:
«Послушай ты, душка,
Жизнь в этой долине –
Пустая игрушка
В душистой пустыне.
Налево, направо,
Сказать для примера,
Дистанция, право,
Большого размера.
Широкая воля,
Амуры, сильфиды,
Житейского поля
Отличные виды…»
Лаская жилицу
Счастливого края,
Плетет небылицу
Мечта удалая:
«За дальней горою –
Сады золотые,
С жемчужной росою
Цветы дорогие.
Там что-то иное,
Там лучшее что-то,
Совсем не такое,
Как наше болото.
Там будут встречаться
Новинки с тобою,
Ты будешь смеяться
Над глушью родною…»
В душе отозвалась
Беседа такая, –
Скучна показалась
Долина родная;
Прискучили ласки
Отчизны счастливой,
Понравились сказки
Мечты прихотливой.
И вот закружилась
Душа молодая
И в даль устремилась
От милого края.
С напрасной заботой
С тех пор на чужбине
Все ищет чего-то,
Не сыщет доныне;
А то, что так мило
Когда-то бывало,
Ее позабыло,
Любить перестало.
И нет бесталанной
Душе утешенья,
Ни жизни желанной,
Ни силы забвенья.
О прошлом вздыхая,
Тоску она прячет
И, молча страдая,
Украдкою плачет…

***
Счастливые детки
Житья молодого,
Зеленые ветки
Восторга былого.
С вниманьем прочтите
Вы эту былину
И свято любите
Родную долину.
Убитая мукой
Вне милого края,
Пусть будет наукой
«Душа молодая».
Отбросьте вы розы
Обманчивых сказок,
Чтоб жгучие слезы
Не портили глазок;
Чтоб ярко светилась
Заря золотая,
Чтоб вами гордилась
Долина родная;
Чтоб лучшие силы
Вам дали дорогу,
Чтоб были вы милы
И людям, и богу

1883

Автор: Леонід Глібов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua