Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест,
що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верст,
що жив, любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
як в смерті обернуся до життя
своїм стражданням і незлим обличчям.
Як син, тобі доземно уклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі
і в смерті з рідним краєм поріднюсь.
Автор: Василь Стус; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Ти знаєш, що ти — людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди —
Добрі, ласкаві й злі.
Сьогодні усе для тебе —
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба —
Гляди ж не проспи!
Бо ти на землі — людина,
І хочеш того чи ні —
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
Автор: Василь Симоненко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Кринична прохолода
Б’є з пазухи землі
Ясна тверда погода
Смак сонця на чолі
І писк пташат незнаних
Під шифером в гнізді
І сонця бинт на ранах
Вир сонця на воді
Пливти забути дати
Хай втопляться вони
Пірнути дно дістати
Сіль сонця з глибини.
Автор: Іван Драч; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Є в коханні і будні, і свята,
Є у ньому і радість, і жаль,
Бо не можна життя заховати
За рожевих ілюзій вуаль.
І з тобою було б нам гірко,
Обіймав би нас часто сум,
І, бувало б, темніла зірка
У тумані тривожних дум.
Але певен, що жодного разу
У вагання і сумнівів час
Дріб’язкові хмарки образи
Не закрили б сонце від нас.
Бо тебе і мене б судила
Не образа, не гнів — любов.
В душі щедро вона б світила,
Оновляла їх знов і знов.
У мою б увірвалася мову,
Щоб сказати в тривожну мить:
— Ненаглядна, злюща, чудова,
Я без тебе не можу жить!..
Автор: Василь Симоненко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Вона прийшла непрохана й неждана,
І я її зустріти не зумів.
Вона до мене випливла з туману
Моїх юнацьких несміливих снів.
Вона прийшла, заквітчана і мила,
І руки лагідно до мене простягла,
І так чарівно кликала й манила,
Такою ніжною і доброю була.
І я не чув, як жайвір в небі тане,
Кого остерігає з висоти…
Прийшла любов непрохана й неждана –
Ну як мені за нею не піти?
Автор: Василь Симоненко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Приснилося, що я вернувсь додому…
Іду, дивлюсь: мій край, моя земля,
Сміються в сонці золотому
Річки, і села, і поля.
Ось-ось прийду до хатоньки моєї,
Де мати жде мене й не жде,
Я скрикну “Матінко!” до неї,
Вона на груди упаде.
І будуть литись теплих сліз потоки,
І в них бринітимуть слова:
“Я ждала, ждала цілі роки
І в’яла, сохла, як трава…”
Іду зеленою межею
Кругом хвилюються жита,
І в’ється щастя над душею –
І на плечі нема хреста…
Прокинувсь в морі раювання
І все збагнув – і похолов…
Іду дорогою вигнання,
І по сліду моєму – кров.
Автор: Олександр Олесь; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Замовкніть всі; великий час прийшов.
Мовчать в сю мить громи-гармати,
Схилилась наша хоругов,
І на коліна стала мати,
На терезах життя і смерті ми,
І хтось один з них переваже…
Коли життя – гриміть, громи!
За волю кожний з нас поляже!
Автор: Олександр Олесь; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Нащо, нащо тобі питати,
Чи я люблю тебе, чи ні…
О, легше серце розірвати,
Ніж знати відповідь мені.
Чи я люблю тебе, — не знаю, —
Спитай вночі у срібних зір,
Весною вслухайсь в шелест гаю,
Вдивися в даль з зелених гір.
Спитай у чайки, що голосе,
Спитай у хмар, що сльози ллють,
Піди на спалені покоси,
Що в раз останній роси п’ють, —
Спитай, бо я сказать безсила…
Я знаю, знаю тільки те,
Що підеш ти — і вирита могила,
І згасло сонце золоте.
Автор: Олександр Олесь; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
З жуpбою pадість обнялась…
В сльозах, як в жемчугах, мій сміх,
І з дивним pанком ніч злилась,
І як мені pозняти їх?!
В обіймах з pадістю жуpба.
Одна летить, дpуга спиня…
І йде між ними боpотьба,
І дужчий хто – не знаю я…
Автор: Олександр Олесь; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Хіба чекати плати за добро?
Нехай в руці зламається перо,
Нехай твоя зламається рука,
Що за добро добра собі чека!
Добро твориться просто – ні за так.
Так, як цвіте і опадає мак,
Як хмарка в’ється і сміється пташка,
Як трудиться мурашка-горопашка.
Хай сіє зерна скрізь метка рука,
І в океан добра тече ріка,
І не зросте із нього ковила…
Лиш так змагаймо океани зла…
Автор: Іван Драч; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua