Не біймося відвертості. Вона –
Немов ласкава, але скритна жінка,
За неї поплатитися не гірко,
Коли відвертість – до самого дна,
Коли вона – єдиний шанс, аби
Чиїйсь злобі поперек горла стати
І комусь добре ім’я врятувати
Відвертістю, мов часткою судьби.
Коли ж махне рука на незабудь
Й потягнуться крізь натовпи долоні,
Подумаєм під блюз дощу на скронях,
Що варт було відвертими нам буть.
Автор: Марія Матіос; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
В чорні дні я рушив з України
І, йдучи, сльозу вронив уперше.
Не сідав і ворон на руїни,
В хмару линув, крила розпростерши.
Вже Дніпро наповнивсь злою кров’ю.
З трьох боків горіла рідна хата.
І тоді, коли й на схід ішов я,
Наступав у віршах я на ката.
Не одного я бійця розважив
Щирим словом, правдою святою.
Коли-небудь він про все розкаже,
Зійдемось як-небудь після бою.
Зійдемось! Колись в ранкову пору
Розповім всю правду при нагоді.
І про те, як, ідучи з ним поруч,
Я себе загледів у народі.
1942
Автор: Олександр Підсуха; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Гроза ударила над плотом,
Розбурхався у небі грім,
А ми не кинули роботу
І не сховалися у дім.
Ми тільки починали жити,
На ноги зводилися ми.
Хотілось всім побачить світу,
Що гримкотів за ворітьми.
Фашисти виждали й напали,
Та нам під ворогом не жить.
Нам грім на голови навали
Не так іще загуркотить.
1941
Автор: Олександр Підсуха; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Якщо в мені – ані сльози добра,
Якщо в мені – лиш відгомін любові,
Нехай вода моєю стане кров’ю
І затвердіє серце, мов кора.
У воду прийде нересту пора,
В корі постане дерево могутнє,
То буде небанальна моя сутність,
Якщо в мені – ані сльози добра.
Автор: Марія Матіос; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Відгомоніли монотонні
Дощі і в полі, і в ярку.
Малюк сидить на підвіконні,
Радіє першому сніжку.
Про що він думає? Згадайте
Себе в далекі ті роки,
Де навіть сонце смішкувате
Біжить на лижах вздовж ріки.
Автор: Володимир Кочергін; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
В осінні ночі, ночі весняні
Вони завжди палають зовсім близько..
П’ятипромінні зорі вогняні –
На стягах, на копрах, на обелісках.
Це в них стріляли, як в живих людей,
І сурмачам на грудях випікали.
Та не згасало світло їх ніде
Ні в дні негод, ні в чорні дні навали.
Вони палали, сяяли ясніш,
Разили ворогів червоним блиском…
П’ятипромінні зорі вогняні –
На стягах, на копрах, на обелісках…
Автор: Володимир Кочергін; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Я в полях осінніх.
Вітру тужна мідь.
Та з-за хмар ожинних
Враз сяйне блакить –
І до спазм у горлі,
До сльози-вини
Так запрагнеш гордо
Ранньої весни…
Автор: Володимир Мирний; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
І небо височенне літнє,
І птахи в лагідній плавбі,
І погляд жінки мимолітний,
Що ледь спинився на тобі,
І даль полів – розкинеш руки
І засмієшся, мов дитя!
Дива невловні ці, стозвукі
Звучать прекрасно так: життя!
Автор: Володимир Мирний; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Як ти часто зайнятий лиш собою –
Своїми радощами, своєю любов’ю!
А десь поруч по хаті та ходить мати,
Ладна тебе й диханням зігрівати.
Глянеш нишком – і душу тобі обпалить
Її тиха, натомлена сивина.
То – невдачі твої, і злети, й провали…
Ти молись їй: не вічна ж вона.
Автор: Володимир Мирний; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Вони у битві чесно полягли –
а іншого ні вибору, ні змоги.
Вони загинули. Але перемогли,
бо віддали життя для Перемоги.
Живу їх пам’ять вік шануєм ми,
увічнивши ув обеліск безсмертя.
Та кулями пробитими грудьми
не зупинити ворогів упертих.
Загиблих поховали між беріз,
в їх шепоті і онімілім співі,
ішли у бій – не витирали сліз,
а закипали у священнім гніві.
Перемоглі! І радість між епох:
біля рейхстагу, сильні, благородні,
гриміли радістю величних перемог
в найвищім щасті – щасті всенароднім!
Тож в дні не забуваймо вікові:
здійнявши стяг, хто впав подовж дороги,
нам перемогу здобули живі;
у день осмути – свято Перемоги!
Автор: Анатолій Таран; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua