До тебе в серці десь на самім дні
Тепла краплина – іскра серед ночі.
Вже не приходиш, як тоді, вві сні.
Хоча б вві сні побачитись так хочу!
А пам’ятаю, як було колись
Тобою серце сповнене по вінця.
В любові один одному клялись,
Та клятва та не варта і червінця.
Спадає втома на моє чоло,
Літа вже скроні білим снігом вкрили.
Для тебе я беріг своє тепло,
Для іншої його вже не лишилось.
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Підем в степ, де скошені покоси,
Де повітря чебрецем бринить,
Де дзвенить спокоєм світла просинь,
Де полярна зірочка горить.
Підем в степ, де нам мигають зорі,
Де вітри купаються в хлібах,
Де полин не зі своєї волі
Медовими травами пропах.
Підем в степ, де цвіт в алмазних росах,
Де довкіл безмежна далина,
Де, мов хміль, твої пшеничні коси,
Душу й серце п’янить без вина.
А якщо так трапиться, що доля
Змусить роз’єднати нас на мить –
Озовись – як жайвір серед поля,
Прилечу – хай серце не болить!
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Негадано, не співано, тебе я несподівано
Зустрів в гаю калиновім вечірньої пори.
Отави пахли скошені, намистом рос зарошені,
Про щось таємно-звабливе шептали явори.
Розгублено, несміливо, нікчеми вкрай невмілого,
Набрався я хоробрості і зупинив тебе.
Не знаю, як це сталося, аж небо захиталося:
Було ультрамаринове, а стало голубе.
Пор що, не знаю, мовилось, невміло познайомились,
І це знайомство- випадок в кохання проросло.
Мене ця зустріч радує, бо часто я пригадую
Вечірній гай калиновий і все, що там було.
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
В життя вдивляються віконця вимиті
Того будиночка, що край села.
На світ родився, син весь в батька вилитий,
І мати посмішкою розцвіла.
Коханню вірному в житті нема ціни,
Його не купиш, ні, не продаси.
В оселі гамірно, бо голосок дзвенить –
Світ відкрива новий маленький син.
Малюк з’єднав обох тугішим вузликом,
Міцніє дружбою нова сім’я.
І користується великим успіхом
В цьому будиночку його ім’я.
В життя вдивляються віконця вимиті
Того будиночка, що край села.
Росте, міцніє син, весь в батька вилитий,
Найперші труднощі в житті дола.
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Мабуть, не марно мені сни
Наносять в серце рану.
Цвіте калина щовесни,
А я все в’яну й в’яну.
Ламають віти, а вона
З літами красивіє,
А я хмелію без вина –
Від розпачу сивію.
Можливо, так і проживу,
Не заквітчавшись квітом.
Не тільки в снах, а й наяву –
Лишуся пустоцвітом.
А так хотілося тепла,
Гарячого кохання.
Та чомусь доля обійшла
Моїх думок бажання.
Мабуть, не марно мені сни
Наносять в серце рану.
Цвіте калина щовесни,
А я все в’яну й в’яну.
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Загубилось кохання
У бабинім літі,
Павутинням легким
У віки відпливло.
А було ж, а було ж,
Ніби з літа відлите –
І жагуче, й палке,
Наче сонця чоло.
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Якби довкіл все не цвіло,
Не пахло вже весною,
Мене б на світі не було,
Не снив би я тобою.
Якби не літечка чоло,
На теплоту багате,
Мене б на світі не було,
Не зміг би я кохати.
Якби не осінь золота,
Гаптована барвисто,
Не цілував би я вуста –
Завіявсь жовтим листом.
Якби не зимонька-зима,
Не на деревах іній –
Мене нема й тебе нема.
Для кого ж сніг цей синій?
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Поки зима лютує невблаганна,
Давай з тобою грітися, кохана,
Не при вогні палаючім, жаркім:
Для втіхи бій любовний розпочнім.
Присядьмо на цім ложі, моя люба,
Тебе я поцілую в дивні губи,
Руками шию палко обів’ю;
Ти й матінку забудь у цім бою.
Я зацілую перса твої голі
І розів’ю кучерики на чолі;
Не слід ховати ніжної краси,
Як у неділю, в плетиві коси.
Ну пригорнись! Щось хочу я сказати.
Ти зашарілась? Дай поцілувати…
Ти усміхнулась? Та невже від слів,
Що я тобі на вушко шепотів?
А я сказав: прошу тебе уклінно,
Дозволь покласти руку на коліно.
Ти червонієш? Бачу, в цій борні
Ці напади для тебе не страшні.
Чи легко серце розгадать дівоче?
Дівча, клянусь Амуром, більш охоче
Погодиться безстрашно смерть прийнять,
Аніж себе попросить цілувать.
Для дівчини, що шал кохання кличе,
Потрібне викрадання таємниче.
Хіба не доказ нам Єлена в тім,
Що так охоче йшла в Парісів дім?
Мені в пригоді стала дужа сила.
Ти, люба, впала? Люба, ти зомліла?
В якому захваті душа моя!..
А не зроби цього у той час я,
Сама б ти посміялась потім з мене.
Тепер я знаю: бажане – здійсненне.
Почнімо ще, у пору юних мрій
Хай завжди гріє нас любовний бій.
Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Усе в цім лікарі для мене ненависне.
До нас аж двічі в день сліди його ведуть:
Він у коханої то гладить ніжну грудь,
То стегна щупає, то на живіт натисне.
Не про її життя гадає злонавмисний,
У нього в голові ( й цим викликає лють!) –
Щоб зайвий раз прийти і поглядом ковзнуть
По грудях любої, достойних мрії й пісні.
Вас, кому хворої довірено життя,
Благаю: лікаря прогнать без вороття,
Бо, певний, у мою він закохавсь подругу.
Все вимудровує, аби частіш ходить;
Тож, господи, пошли, щоб злому відомстить,
Коханій – зцілення, йому ж – мою недугу.
Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Марі-лінивице! Давно пора вставати!
Заводить жайворон свій мелодійний спів,
Давно вже й соловей коханій разповів
Про свій любовний пал, в густі сховавшись шати.
Вставайте! Глянемо на росну грядку м’яти,
На пишний кущ троянд в уборі з пелюстків
Та на гвоздик, що їм після спекотних днів
Носили воду ви, щоб, спраглих, поливати.
А вчора поглядом ви поклялись мені,
Що встанете раніш, ніж я прийду за вами.
І все ж раюєте у непробуднім сні…
Гарненьких любить сон, чарує їх дивами…
Ось поцілую я у очі й грудь сто раз,
Тоді я вас навчу вставати в ранній час.
Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua