Вірші про кохання

П’єр де Ронсар – Любов до Марії

~ Голова спілки поетів ~ Залишити коментар

Ну й чарівник Амур! З коханою весь вік
Пробути міг би я в немовкнучій розмові.
Розповідав би їй про всі свої любові.
Коротшим би за день мені здавався рік.

А завітає гість, незнаний чоловік,-
Ніяковію я, вмовкаю на півслові,
Всі дотепи мої побліднути готові,
Я затинаюся, косніє мій язик.

А гість покине дім – знов радощі і втіхи,
Владаю словом я, лунають жарти, сміхи,
І непомітно час у вигадках летить.

Сіяє променем словесне многоцвіття.
Просидіти ладен я з нею хоч століття,
Та і століття б нам пролинуло, як мить.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Элегия в греческом роде

~ Голова спілки поетів ~ Залишити коментар

Мою Дульцинею люблю я сердечно,
Немножко с желаньем нескромным, конечно,
Но это еще не беда, –
А вот что досадно – что мучаюсь даром,
Что страсть-то моя, запылавши пожаром,
Исчезнет, как сон, без следа.
Не даст мне Эрот, хоть бы так, ради шутки,
Влепить поцелуй в ее алые губки
Под тенью душистых ветвей,
Чтоб в роще Дриады, услышав, проснулись,
Чтоб пышные розы к кустах колыхнулись,
Чтоб смолкнул в тот миг соловей…
«Мечтатель, мечтатель! – мне шепчет Психея:
Напрасны желанья, пустая затея –
Тому никогда не бывать.
Тебе ли дождаться таинственной встречи?
Возможно ль боярские сладкие речи
На ласки твои променять?..
Положим, что пламень любви твоей страстной
Прелестен, как образ Авроры прекрасной,
Как пламень божественный, чист, –
Но все он не то, что комфорт, столь отрадный,
Что звонкого золота блеск ненаглядный,
Что бархат, и шелк, и батист…
Поверь, о поэт мой! Любви идеальной
Нигде ты не сыщешь в юдоли печальной,
И боги ее не спасли.
Венеру сменила камелия в свете,
Амур разъезжает джентльменом в карете,
А музы в актрисы пошли.
Остались одни лишь неверные жены;
Мужья-простофили сидят, как вороны,
Не смотрят на злую молву…»
Гляжу на Психею: в очах ее – слезы…
Разбилися в прах мои светлые грезы…
О, боги, зачем я живу!

1863

Автор: Леонід Глібов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Русская песня

~ Голова спілки поетів ~ Залишити коментар

Ты расти, расти
Моя сосенка,
Ты расти, сосна,
Век зеленою!

Ты цвети, цвети,
Моя милая,
Будь ты, как сосна,
Неизменная!

Я люблю тебя,
Ненаглядная,
Буду век любить
Неизменчиво!..

Где бы ни был я,
Моя пташечка,
Все я буду тот ,
Что и ныне же;

Все тебя одну,
Мою милочку,
Буду я хранить
В душе горестной!..

Если же запретит
Моя матушка
Мне любить тебя
Радость красную,

Упаду тогда
Я к ногам ее
И скажу вот что
Со слезами ей:

«Матушка моя
Ненаглядная,
Не губи меня,
Горемычного!

Дай, родная, мне
Позволение –
Деву ту любить,
Одинокому…

Я ли виноват,
Что душа моя,
Может так любить
Сильно, пламенно?

Я ли виноват,
Что сердечушко
Полюбило так
Деву милую?

Кто же, как не ты,
Жизнь дала ему?
Не твоя ли кровь
Обитает в нем?

И теперь же ты,
Моя матушка,
Хочешь погубить
Сердце юное!..»

Но зачем же я
Прежде времени
Тяжкой думою
Призадумался?..

Неужели мне
Не любить тебя,
Неужель меня
Разлучат с тобой?..

Запою-ка я
Лучше песенку,
Чтобы разогнать
Думу грустную:

«Ты расти, расти
Моя сосенка,
Ты расти, сосна,
Век зеленою!

Ты цвети, цвети,
Моя милая,
Будь ты, как сосна,
Неизменная!»

1845

Автор: Леонід Глібов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

П’єр де Ронсар – Любов до Марії

~ Голова спілки поетів ~ Залишити коментар

Марі, усе єство ви збурили мені –
І розум, і чуття. Тепер я вже не в силі
Співати, як раніш, у строгім давнім стилі,
Яким би не дерзнув творить низькі пісні.

Принаймні коли б ви, чи наяву, чи в сні,
Несли мені, як дар, не замки і не вілли –
Цілунок хоч один – і втрату б замінили,
Про стиль би і гадки розвіялись сумні.

Шкода! Завжди одне гнітить мене чимало,
Що муза ницою й догідливою стала,
Такої шанувать не буде вже француз.

Лиш муки у душі це збуджує кохання.
Чекати кращого – даремні сподівання.
Над мною ваш тріумф – зневага ніжних муз.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Грусть казачки

~ Голова спілки поетів ~ Залишити коментар

Чуть погаснет денек
И зажжется заря,
Выхожу я одна
Друга милого ждать.

Долго жду я его,
Пока месяц зайдет, –
А дружка моего
Не видать, не слыхать…

Иль погиб он в бою,
Распростяся со мной,
Иль с подругой другой
Он забыл обо мне?..

Если жив милый друг
И приедет ко мне, –
Ты всю ночь напролет
Свети зорька моя!

Если он разлюбил
И забыл обо мне, –
Не свети, не блистай
В час опасный ему!

Если ж пал он в бою, –
Ты погасни, заря…
И с любовью моей
Я погасну с тобой!

1846

Автор: Леонід Глібов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

В минуты счастья…

~ Голова спілки поетів ~ Залишити коментар

В минуты счастья, когда душе спокойно,
Когда в груди больной на миг заснет печаль, –
Могилу прошлого я вижу пред собою,
А в ней все то, все то, чего до слез мне жаль…

Дни невозвратные! Зачем я вас так помню?
Зачем в душе больной вас пробудила я?
Куда вы от меня так быстро улетели,
Зачем так рано вас похоронила я?..

На крыльях юности, на день один – не боле,
Былые сны мои! О, прилетите вновь!
И вы, и вы, мои прекрасные желанья,
И ты, и ты, моя безумная любовь.

Быть может, снова я душой воскресну с вами,
И встрепенется грудь в объятиях любви…
И лягу я тогда спокойнее в могилу…
О, прилетите вновь, былые сны мои!

1847

Автор: Леонід Глібов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Я полюбил ее…

~ Голова спілки поетів ~ Залишити коментар

Я полюбил ее одну чистосердечно,
Как утро ясное желаемого дня,
Без увлечений, без страстей недолговечных,
Без баснословного и глупого огня.

Нет, я люблю ее так тихо, так глубоко,
Как порою жизнь, как душу, как покой.
Умчит ли от нее судьба меня далеко, –
Я не расстанусь с ней ни мыслью, ни душой…

Я не скажу: она – подруга неземная,
Как бы сказал поэт влюбленный и пустой:
Я говорю: душа ее живая
Сроднилася с моей задумчивой душой!

1849

Автор: Леонід Глібов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

П’єр де Ронсар – Любов до Марії

~ Голова спілки поетів ~ Залишити коментар

Я не одну Марі, я ще кохаю й Жанну,
Амур із обома з’єднав мене вузлом.
Двох милих знав Тібулл і їм співав обом:
Крім Немезіди, мав і Делію кохану.

Безумству виректи усяк ладен догану:
Як? Зразу приділять увагу двом чи трьом?
Поводження таке не скінчиться добром!
Коханій лиш одній являй любов і шану.

Я відповім на те, що справді двох люблю,
Але у милих я утіхи не молю,
Як ті закохані, що прагнуть лиш владання.

Прошу лиш одного: тій – тихо щось шепнуть,
Тій шию цілувать, уста, і очі, й грудь –
Оце і всі мої і мрії, і жадання.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

П’єр де Ронсар – Любов до Марії

~ Голова спілки поетів ~ Залишити коментар

Натурі всупереч, в упертості страшенній
Прогнали ви любов. А гляньте на птахів –
На горлиць та синиць, на ніжних голубів:
Співають всі вони коханню гімн натхненний.
Погляньте: зграї птиць любові пал вогненний
Коханим понесли до тінявих гаїв.
Усе всміхається теплу весняних днів.
З лозою обійнявсь і осокір зелений.
Пастушка з пряжею сидить он у тіні,
З коханим пастушком проводить цілі дні,
І пастушок пісень їй про любов співає…
Любові почуття усім хвилює кров.
Та ваше серце лиш того не відчуває –
Холодне, крижане, воно жене любов.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

П’єр де Ронсар – Лірика

~ Голова спілки поетів ~ Залишити коментар

Нелюбий висох, як скелет,
Але і любому не мед.
Та й це ще не біда остання.
Далеко гірше, друже мій,
Як віддаєш всю душу їй,
А в відповідь – саме страждання.
В коханні мало важить рід,
І грація, і гарний вид.
Як муза тішиться хвалою,
Так чарівниці наших днів
Тих дужче люблять гультяїв,
Що ходять з більшою казною.
Щоб злиднем в яму той пішов,
Хто першим золото знайшов!
Не мав нічого він святого.
В нас через злото й брат не брат,
І між сестер завжди розлад,
Чужі батьки в нас через нього.
В нас через нього звада, й гнів,
І смерть, і війни, дзвін мечів,
І море сліз неутишимих,
І що найгірш, кінець кінцем,
Що через нього й ми помрем,
Раби скупих красунь любимих.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua