Піду у луг,
Втоплюсь
В траві шовковій,
Аж захлинусь
Від чистої
Роси.
І по мені
Розіллється,
Мов повінь,
Життєва сила
Рідної краси.
Піду у луг,
Де очерету
Вітер
Полоще
В літі
Вигорілий чуб,
І пелюстки
Ромашок
Білим
Світлом
Торкнуться
Несміливо
Моїх губ.
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Пада сніг густий, лапатий,
Тане на щоці.
Потонули поле, хати
В сніжнім молоці.
Зачарована природа:
Вечір. Тиша. Спокій.
Десь тут доля моя бродить
У снігах глибоких.
Де мені її шукати,
Виглядати звідки?
Тільки сніг густий, лапатий
Розмовляє з вітром.
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Заплелось в чотири пори року,
Закрутилось колесо життя.
Ніби став маленький світ широкий,
І роки, мов коні ті, летять.
Спокій навіть уві сні не сниться,
Що не день – бурхлива течія.
Що просить в життя, за що молиться?
…Тільки б завжди поруч – ти і я.
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Плачуть вікна у маминій хаті,
По кутках заховалась пітьма.
Не сміються айстри волохаті,
Скоро рік, як її вже нема.
Плачуть вікна у маминій хаті,
Вже нічим не зарадиш біді.
Ненька з фото всміхається баті,
І обоє – такі молоді!..
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Підем в степ, де скошені покоси,
Де повітря чебрецем бринить,
Де дзвенить спокоєм світла просинь,
Де полярна зірочка горить.
Підем в степ, де нам мигають зорі,
Де вітри купаються в хлібах,
Де полин не зі своєї волі
Медовими травами пропах.
Підем в степ, де цвіт в алмазних росах,
Де довкіл безмежна далина,
Де, мов хміль, твої пшеничні коси,
Душу й серце п’янить без вина.
А якщо так трапиться, що доля
Змусить роз’єднати нас на мить –
Озовись – як жайвір серед поля,
Прилечу – хай серце не болить!
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Ось так впаду і захолону,
Та в вічність я не відійду.
З німого вирвуся полону
І на землі життя знайду.
З’явлюся квіткою у лузі,
А чи комашнищем в бору.
І якщо будуть в мене друзі,
Я буду жити, не помру.
Я буду жити й ви зі мною
Будуйте злагоди курінь,
І збережемо силу й долю
Для всіх прийдешніх поколінь.
Тож не руйнуйте, не ламайте
Земного килима життя.
Лелійте і оберігайте
Для нас, для них, для майбуття!
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Негадано, не співано, тебе я несподівано
Зустрів в гаю калиновім вечірньої пори.
Отави пахли скошені, намистом рос зарошені,
Про щось таємно-звабливе шептали явори.
Розгублено, несміливо, нікчеми вкрай невмілого,
Набрався я хоробрості і зупинив тебе.
Не знаю, як це сталося, аж небо захиталося:
Було ультрамаринове, а стало голубе.
Пор що, не знаю, мовилось, невміло познайомились,
І це знайомство- випадок в кохання проросло.
Мене ця зустріч радує, бо часто я пригадую
Вечірній гай калиновий і все, що там було.
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Петляє в лузі стрічечка, маяче тихо човником.
Нема вже тої річечки, що звалася Коломаком.
В свій час по ній безжалісні пройшли меліоратори,
Приклали руки пакосні – замулили, загадили.
Спускають в неї нечисті і ставляться по-варварски.
Завдав важкої капості й завод Новоіванівський.
Мілка, мутна, зіпсована, густа, як віск із свічечки,
У кайдани закована тече повільно річечка.
Ми всі сумуєм втратами, що болем окошилися.
Отруєна нітратами, вся рибка подушилася.
А суму превеличеньку ковтнула геологія,
Згубила луг і річеньку, оце так екологія!
Оце така історія, оце таке видовище.
Живем в житті і хворієм «здоровим» середовищем.
Петля повільно стрічечка, вже не струмує дзвоником.
Нема тієї річечки, що звалася Коломаком!
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Звивається стежиночка
До рідного села –
В той край гаряча жилочка,
Де молодість жила.
Мов ниточка без вузликів,
Що в серці я ношу,
Мов найсвятіша музика,
Якою дорожу.
По споришах зарошених
Веде вона в гаї,
Де будять ночі синії
Безсонні солов’ї,
Де верби сумовитії,
Мов сестри обнялись,
Де виглядав-чекав тебе,
Кохана, я колись.
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Не цінується ніщо так у житті, як воля,
Незалежна Україна – вистраждана доля.
Народ вирів: час настане, він порве кайдани
І здобуде собі волю, незалежним стане.
Дух козацький, запорізький жив, до волі линув,
Із колін піднявсь народ мій, вижив, не загинув.
Він ростив, плекав, леліяв червону калину –
Свою долю і надію – символ України.
В згуртуванні – міць народу, у єднанні сила,
Розцвіте, розбагатіє Україна мила.
І під стягом синьо-жовтим та гербом-тризубом
На віки свою Вкраїну збережем, не сгубим.
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua