Старіння час…
Тобі підлеглий кожен з нас.
Все на землі старіє, гине, рветься,
Старінню лиш душа не піддається.
Вона завжди, як ранок, як дитина,
Яскрава, прохолодна як роса,
Лише тоді старіє, навіть гине,
Коли зневірена і скривджена краса.
Ото ж, любов з красою бережімо,
Нехай в душі вона ніколи не згаса.
Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Кардіограмма кохання –
Це на життя сподівання,
Це – я повторюю знову і знову,
Щира надія на зустріч чудову.
Зустріч, що з’єднує юні серця,
Зустріч, що змушує йти до кінця.
Зустріч, що змушує серце співати,
І до безтями – до віку кохати.
Ні, не подумай, що пише чудак,
Дуже закоханий в тебе твій Гак.
Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Мы на земле все гости – да и только,
Чтоб на нее произвести эффект,
Пускаем корни вглубь земли настолько,
Насколько позволяет интеллект.
И, будучи в гостях, мы ходим в гости,
По приглашенью, часто без него,
Войдя, небрежно ставим в угол трости,
На полку шляпу и на вешалку пальто.
А там висит рабочая фуфайка,
И обувь в глине в уголке стоит,
Встречает вас смущенная хозяйка,
И скажет: «Не шумите, пусть поспит».
Приглашены на кухню будут гости,
Полные чванства, но без интеллекта,
Пьют кровь-вино, играют в нарды-кости,
И доведут хозяйку до аффекта.
С тоскою глядя на гостей незваных,
Послушав их бессмысленные речи,
Проводит их к двери – веселых, пьяных,
И не назначит время новой встречи.
А в спальне я досматриваю сон:
Как будто ею приглашен я в гости,
И, будучи давно в нее влюблен,
Боюсь признаться ей – в фуфайке и без трости.
И понимая: гостю рады дважды –
Когда приходит и когда уходит,
Я в этой жизни задержусь однажды,
В надежде, что поймет и не прогонит.
Автор: Илья Чернов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
«Сентиментальна панночка пуста!
На графа проміняла вейделота!»
Поета друзі говорили потай,
Замкнувши при поетові уста.
Але була це дружня сліпота:
На все життя маленька та істота
Печать поклала. Радість і скорбота
В його піснях – це прошва золота,
Навік прошита голкою Марилі,
Її відбиток в німановій хвилі,
Що із сонета у віки ввійшов.
Тому клонюся густолистим липам,
Де запалала гострим смолоскипом
На цілий світ поетова любов.
Автор: Максим Рильский; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Куди Вона – туди і він.
Здавалось, не розлити їх водою.
— Кохана! Віриш? За тобою
В житті ходитиму, як тінь! –
Дівчина вірила. Як сонечко хлюпоче,
Як ніжним шепотом наповнюється гай, –
Хто не повірить, що існує рай?
Хто щастям не засліпить очі?
Побралися. Обсипалась весна,
І літо соковите промайнуло,
І осінь в небо хмари натягнула,
І… журиться в самотині Вона.
Бо сонце заховалося за хмари,
І зникла тінь-примара.
Коли готуєшся до довгого походу,
Супутників шукай не в сонячну погоду.
Автор: Лариса Семко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Вишила тобі сорочку
Кольору кохання.
Прийде літо – пофарбує в синє,
Осінь в жовте все переінакшить,
Взимку стане біло-білосніжна,
А весною знов зазеленіє.
Автор: Василь Ілляшенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Весна. Квітують вишні у саду.
Прийшла пора свята, благословенна.
Люблю тебе, красиву й молоду.
Кохана,
Наречена.
Спливли вінки Купала по річках,
Війнуло літо духом рути-м’яти.
Люблю тебе із сином на руках,
Дружина,
Мати.
Снігами обрій замете зима,
Спливуть літа, як води лазурові.
В житті нічого кращого нема
Од ніжності,
Любові.
Нема. Не буде. Зроду не було.
Тому безсмертна у віках людина.
Схили до мене лагідно чоло,
Люблю тебе,
Єдина.
Автор: Микола Луків; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Є в коханні і будні, і свята,
Є у ньому і радість, і жаль,
Бо не можна життя заховати
За рожевих ілюзій вуаль.
І з тобою було б нам гірко,
Обіймав би нас часто сум,
І, бувало б, темніла зірка
У тумані тривожних дум.
Але певен, що жодного разу
У вагання і сумнівів час
Дріб’язкові хмарки образи
Не закрили б сонце від нас.
Бо тебе і мене б судила
Не образа, не гнів — любов.
В душі щедро вона б світила,
Оновляла їх знов і знов.
У мою б увірвалася мову,
Щоб сказати в тривожну мить:
— Ненаглядна, злюща, чудова,
Я без тебе не можу жить!..
Автор: Василь Симоненко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Вона прийшла непрохана й неждана,
І я її зустріти не зумів.
Вона до мене випливла з туману
Моїх юнацьких несміливих снів.
Вона прийшла, заквітчана і мила,
І руки лагідно до мене простягла,
І так чарівно кликала й манила,
Такою ніжною і доброю була.
І я не чув, як жайвір в небі тане,
Кого остерігає з висоти…
Прийшла любов непрохана й неждана –
Ну як мені за нею не піти?
Автор: Василь Симоненко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Нащо, нащо тобі питати,
Чи я люблю тебе, чи ні…
О, легше серце розірвати,
Ніж знати відповідь мені.
Чи я люблю тебе, — не знаю, —
Спитай вночі у срібних зір,
Весною вслухайсь в шелест гаю,
Вдивися в даль з зелених гір.
Спитай у чайки, що голосе,
Спитай у хмар, що сльози ллють,
Піди на спалені покоси,
Що в раз останній роси п’ють, —
Спитай, бо я сказать безсила…
Я знаю, знаю тільки те,
Що підеш ти — і вирита могила,
І згасло сонце золоте.
Автор: Олександр Олесь; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua