…Тільки б вирватись зміг
Із словес-бур’янів,
На добро
Обернути події,
Щир відчути
Людської душі і ланів
Не на шпальтах газет,
А на ділі.
Бути сином землі
У краю, де родивсь,
Де оспівана кожна билина,
Аби день мій з дороги
Ніколи не збивсь,
Не гірчив мені спогад полинно.
В пориваннях моїх до ясної мети
Не зреклася щоб блудного сина
Й не зазнала ні сліз,
Ні образ, ні біди
Незалежна моя Україна!
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
До рідного слова торкаюсь душею,
Боюсь очорнити чи зрадить його.
З цих слів наша мова, пишаємось нею –
Це музика й пісня народу мого.
Без неї не зміг би на світі прожити,
Не зміг би помітить земної краси,
Не чув би й не бачив, як шепчеться жито,
З якого стікають краплинки роси.
Вона – джерело й найчистіша криниця,
З якої черпаю натхнення й снагу.
Вона кришталево дзвенить і іскриться,
Я нею тамую духовну жагу.
У шелесті трав, у цвітінні калини
Я чую цю мову у сні й наяву.
Вона в моїм серці, – це вся Україна,
Я дихаю нею, я нею живу!
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Піду у луг,
На вранішні
Покоси
Впаду
Як у дитинстві,
Горілиць.
І хай гартують
Голос
Дзвоном коси
Й доносять
Пісню
До сільських
Світлиць.
Піду у луг,
Вчеплюсь
Туману
В гриву
І з ним
Зіллюся
В рідну
Синяву,
І стану просто
Вільним
І щасливим
Від того
Що на цій
Землі живу.
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
За туманами літ даленіють дитинства причали,
Озирнутись не встиг, а вже старість у очі ячить.
Чи ті жив, чи не жив – прудкі роки галопом промчали.
На життя терезах мізерна лишилася мить.
Проте суть не у тім, що літа журавлем пролетіли.
Головне, як ти жив, що ти бачив хороше в житті:
Жахкий скрегіт війни страшним болем пронизував тіло,
Вкрав і радість, і сміх, і дитячі літа золоті.
Все в житті пережив: стогін, жах від жорстоких репресій,
Голод, каторгу, смерть і трухлявий млинець з берестка.
Їм людина ніщо й не потрібно їм інших професій –
Револьвер, куля в лоб – не здригнеться, не схибить рука.
Ось отак і прожив, за життя назшкрібав копійчину,
Та знайшлися ділки – обікрали без всяких причин,
Як раптово помру, вже не куплять мені домовину,
Бо на старості літ залишився фактично ні з чим.
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Дихає прозора прохолода,
Верболіз закутався в туман.
З лісу, з поля, з сивого болота
Тихо підкрадається зима.
Краснобоке літечко зів’яло,
Яблуком скотилось за поріг.
Листя золоте нечутно впало
Килимом пухким до наших ніг.
На ромашках відцвіли росини,
Відсюрчали коні-стрибунці.
Перелітний птах у небі синім –
Мов сльозинка тепла на щоці.
На ланах із ранку і до ночі
Крають землю гострі лемеші.
Не зів’яло літечко, бо хоче
Залишитись у моїй душі.
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Бринить струна осіннього проміння,
Засмагле листя на вітрах дзвенить.
А час летить в прийдешні покоління,
Його й на мить не можна зупинить.
Легкий вітрець торкає серця струни,
В душі багряно осінь догора.
Ми вчора ще були з тобою юні –
Сьогодні вже на скронях срібло гра.
Та прожиті літа не стануть тліном,
Не ятрить серця гострий смуток-щем.
Хай час летить в прийдешні покоління –
Ми в світ оцей повернемось іще.
Народимось намистечком калини,
Краплиною ранкової роси,
Фіалкою і листом тополиним,
Щоб рідний край не згаснув без краси.
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Дощу дай, Боже, тепла дай, Боже!
Плодися, земле, – Христос поможе.
Та не дай, Боже, гроз, ураганів,
Засух, розрухи, війни, вулканів.
Зерно посіяв – роди, пшениця,
Ячмінь і жито – всяка пашниця.
Доглянь уважно – пожертвуй снами –
Не заростають хай бур’янами.
Зерно дозріло – треба косити:
Будем багаті, будемо ситі!
Хліб уродило, цілюще зілля –
Будем з піснями, будуть весілля.
Будуть весілля – з’являться діти.
Як не пишатись, як не радіти.
Діти – основа міцності, слави.
А будуть діти – буде й держава.
Щоби розквітла, як цвіт калини,
В дружбі, в злагоді вся Україна!
У дружбі жити усім народам,
Хай буде воля, мир і свобода!
Щоби планета не знала крові,
Будьте щасливі, будьте здорові!
Пошли нам, Боже, щоб все збулося,
В неволі жити не довелося!
Амінь.
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Обряди, мову, звичаї
Ти бережеш, село.
На радість друзям
Ввічнюєш,
И ворогам на зло.
Краплинка до краплиночки.
Все в серці з давніх літ –
Історія Грушевського, Тарасів «Заповіт».
У пам’яті живуть твоїй,
Хоча й пройшли роки,
І Крути, й смерть
В Батурині,
Сибір і Соловки.
Кат скаженів і хмурився –
Пощади не моли.
Петлюрівці, бандерівці
Для нього ми були.
Та в рабстві
Не зігнулось ти,
Усе пережило.
Якби не ти, село моє,
Вкраїни б не було.
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Замріяні верби схилились над ставом,
Купаються коси в воді.
Як рано, дружино, ми сивими стали,
Промчали літа молоді.
Ту вербну неділю завжди пам’ятаю:
Ламали гнучкі пагінці, –
Тоді ще не знали, що нас поєднають
Пахучі вербові дубці…
Вже діти дорослі, мов ті пташенята,
Рушають в далекі світи.
Дозволь же, як в юності, стан твій обняти,
Тривогу з чола відвести.
Літа пролітають, мов коні степами,
Уже у нас, мила, жнива…
Літа пролітають, лишається пам’ять –
Та вербна неділя жива.
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Впаду на груди рідної землі
І серцем її дихання відчую.
Відчую рани, болі і жалі.
Чи є той лікар, що все це злікує?
Цей тужний стогін лине з глибини,
І знову й знов мою тривожить душу.
Він народився з нашої вини –
Ми до землі були такі байдужі…
Ми брудом запоганили річки,
Розводим сміття замість зелен-саду.
І ліс стоїть, засмучений такий –
Ми більше нищимо дерев, ніж садим.
І чи весна надворі, чи зима,
Чи дощ іде, чи сніг останній тане –
Дими висять довкіл, немов туман,
Крізь них до неба погляд не дістане.
…Впаду на груди рідної землі
І прошепочуть тихо-тихо губи:
Ми тут живемо, а не десь в імлі.
Чому ж цю землю так безжально губим?
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua